- То ти до ранку так і сміялась?
- Майже. Він, зрозумівши що сексу не буде, образився, дістав десь з під поли каструлю з макаронами і почав вечеряти «поки інші не прийшли». І мене намагався пригостити! Та вилазь вже з під лавки і досить сміятись! Зараз Люда почне тапками з вікна другого поверху кидатись!
- Ой, не можу… Припини смішити, я вже ледве дихаю. Але ж хлопець і справді цікавий. Ну не пощастило з умовами проживання… - задихаючись від сміху, відповіла Ліза.
- Та що ти там цікавого могла розгледіти на пляжі, коли на хлопцеві лише плавки та окуляри!
- Все. В нього дуже непогана статура…- хитро та багатозначно закотила очі Ліза.
- Шо є то є, та і інтелектом не ображений, що є рідкістю в наші часи. Так і прийшлось розводити його на розумні теми до самого ранку. Самій йти чорті куди не було бажання, та і дорогу я не дуже розгледіла. Роздивишся там щось, коли тобі гланди полірують язиком. Але ж наявність розуму і непоганої фактури ще не привід віддатися хлопцю в дірявому курені!
- Та я ж і не пропоную.
- Це добре. Бо я б дуже здивувалась, якби ти мені таке запропонувала. Фух. А ти як погуляла? – подруга нарешті виговорилась і тепер прискіпливо оглянула Лізу. – щось ти тихенька.
- Нормально. Відсипатись буду на пляжі.
- Як завжди. До речі, там хлопці мають ще наші ковдри повернути.
- Які хлопці?
- А Бог його зна. Якісь, наче з нашого пансіонату. Слізно просили залишити, бо вони бажали спати на пляжі, а без ковдр холодно. Ти пішла, і я їх пожаліла.
-Катя! Але ж нам їх повертати! Як ти їх тепер шукати будеш? Та, навіть вони, як нас шукати будуть, щоб повернути?
- Ну я сказала третій корпус…
- А кімнату?
- Ой…
- Твою ж дивізію…
- Та вони так слізно просили і запевняли, що після сніданку занесуть. А мені було ліньки ще в кімнату повертатись з ковдрами, ти змилась з черговим залицяльником. А до мене цей коники підбивав...
-Угу…чудово. Ти їх пізнаєш?
-Е…
-І я – Ліза з осуджуючи виглядом подивилась на подругу.
-Ну темно було ж…
- Отож. А, нехай, будемо сподіватись на диво. Грошей, оплатити втрату ковдр, в нас все одно немає!
- О, дива - то твоя стихія. – підморгнула Катя подрузі.
- Та яке там… - Ліза відмахнулась, подумавши шо зараз би вона не відмовилась від дива, але його точно не буде.
Диво таки мало місце, принаймні з ковдрами. Акурат після сніданку, до дівчат, що йшли зі столової, підійшла пара хлопців і урочисто вручили ковдри, щиро дякуючи за порятунок від холодної смерті на пляжі.
- Катя, ти когось з них пізнала, що так впевнено трималась?- спитала Ліза подругу, коли хлопці пішли.
- Ні звичайно, але я пізнала наші ковдри! І думка про те, що ти зі мною зробиш, якщо їх не повернуть, дуже гарно простимулювала пізнавання. – розсміялась Катя.
- Да-а… Але як вони нас знайшли?
- Та чи невелика різниця? Хоча казки про зорі, що відображаються в ваших очах, вони гарно придумали. Романтики блін.
- А мені цікаво, де вони змогли розгледіти «холодну смерть» на пляжі. Там же вночі якраз комфортна температура!
- До речі, про пляж. Пішли швидше, бо я спати хочу, а поки не спекотно, можна покуняти без остраху зваритись до стану печеного раку. Це твоїй шкірі все до лампочки, бо вона і так наче в природженої мулатки, а мені таке щастя не перепало.
Ліза мовчки кивнула, раптом відчувши, як накотив спогад про минулу ніч, про те як її, справді шоколадні в вечірньому освітленні, пальці, лежали на торсі Жені, який був жовто-червонуватого кольору. Як залишали світлі сліди там, де доторкались, кожного разу відчуваючи наче легкі голочки напруги, що пронизували пальці і все її єство… І його пояснююче – «от, крем від засмаги закінчився…».
- Є, подруга, ти мене чуєш?-
- Так. Пішли.
- Точно все гаразд?
- Так, звичайно…
Женя
2016
Потинявшись кілька годин по номеру і поступово дійшовши до стану коли єдиним бажанням було битись головою об стіну, в ритмі пісень «Кіно», що чутно було з сусіднього номеру (ну, звичайно, що ще мало грати у сусідів, як не пісні двадцятирічної давності?), Женя вирішив піти провітритись. Чорт з ним з завтрашнім раннім підйомом, діловими зустрічами і літаком. Зараз йому було все одно – хоч потоп чи кінець світу! Йому було потрібно на свіже повітря. Подихати, відволіктись. Як би він знав, як його накриє спогадами в цьому місті, то не поїхав би сюди за будь яку нагороду. Так, він чоловік, він багато що може витримати, але жодна вигідна ділова поїздка не варта того, що з ним відбувалось!