-Ти шукала кохання? Рідну душу? Де? На відпочинку? Ти ж стільки читала про курортні романи, ти ж знаєш, що дуже-дуже рідко вони закінчуються чимось серйозним! Це ж просто атмосфера така – море, сонце, п’янкий вітер, всі розслаблені, веселі, налаштовані на флірт і відпочинок. Всі у всіх «закохуються», на годину, на ніч, максимум на кілька днів і ночей. Не більше! І всі в курсі правил гри. Одна ти чомусь вирішила, що не така. Що можеш знайти те, чого в звичайному житті ще не зустріла.
-Але ж знайшла! Заперечувала сама собі Ліза. Знайшла людину, до якої потягнуло попри логіку і здоровий глузд! Яку я примудрилась відчувати на відстані, оминаючи всі органи чуттів нормальної людини! Доторкаючись до якої, я наче відчувала напряму його душу…
-Добре відчула? Ото то він від тебе і втік, як чорт від ладана. Нащо йому рентген душі, коли він приїхав у пошуках насолоди тіла?
-Але ж… Він теж мав щось відчувати! Хоч щось! І те емоційне, «яка ж я сволота…» що він промовив сам до себе під ранок, коли ми просто лежали поряд…Воно теж щось значило!
-Лише те, що він пошкодував, що зв’язався з неопитним дівчиськом,- в’їдливо прокоментувала раціональна частина її свідомості.
-Все, мене можна відправляти до дурки – сама з собою розмовляю. – промовила Ліза вголос, перевертаючись на спину і відпочиваючи. Прикривши повіки, вона гойдалась на хвилях, намагаючись згадати те тепло, що ніс в собі Женя. Ніс, але не для неї. Для когось іншого, і з цим нічого не поробиш, можна лише змиритись…
-Але ж як боляче! Море, забери, забери цей біль, будь ласка! Хоч на мить! – тихо скрикнула Ліза, крізь сльози, що мимоволі текли з очей. І раптом відчула, відчула як наче змило хвилею частину болю… а потім… потім вона відчула його. Паніку, розгубленість, страх, і зрозуміла, що море знайшло винного. Знайшло і збирається покарати… Але ж вона цього не хотіла. Не хотіла завдавати йому шкоди. Він же не винен…
- Ні, ні…Він вільний… Його життя, то його життя, і мені він нічого не винен…- прошепотіла Ліза хвилям. Хвилі підхопили і понесли її слова. І вона знала, що море послухалось… Якби її попросили пояснити, що саме і як вона відчуває, вона б не змогла пояснити, та і не стала б. Навіщо? Це не поясниш, це можна лише відчути. Відчути і сахнутись власного вміння. Адже, тільки-но вона заледь не згубила душу невинної людини, одним своїм болем, одним бажанням позбутися болю. Але ж, то їй життя урок провело. І не важливо чиїми руками!
Потрохи заспокоївшись, вона отримала змогу більш менш підбити підсумки. Отримано важливий досвід, який можна врахувати у подальшому житті, отримано розуміння того, що не все, що бажаєш, варто отримати і, мабуть найважливіш, – обирай поміж тих, хто сам в тобі зацікавлений, не втрачаючи час на тих, кому ти не потрібна. Десь там, на обрії свідомості намагалось сперечатись серце, але вже не так голосно було чути його голос, та і біль тепер був глухий – до такого можна звикнути. Треба просто звикнути… Це ж не так важко…
-Дівчино, ви вже рибацькі судна минули, може пора повернути до берега? -, почувся голос Саші, поряд. Відкривши очі Ліза з подивом помітила, що на відстані простягнутої руки від неї бовтається в воді невгамовний хлопець.
-А ти що тут робиш?
-Ну що зазвичай роблять у морі? Гриби збираю!
-А, ну добре, тоді з тебе - смажені гриби на вечерю!- розсміялась Ліза.
-Легко. Але давай, до берега гребти, бо гриби ще помити, почистити, посмажити, а ще вони довго готуються, а до вечері вже недалеко. – кивнув Саша.
- Аргумент – розсміялась, хоч і через силу, Ліза і поплила за хлопцем до берега, який і справді був доволі далеко. Щось вона занадто задумалась, і справді далеченько забралась.
Женя
2016р
Женя стояв, притискаючи її до грудей і сподіваючись, що ця мить ніколи не закінчиться. Він боявся, елементарно боявся, що варто вимовити хоч слово і знову все полетить шкереберть. Але розум наполягав, що Лізу трясе не лише від емоцій. В жінки мокре волосся, сукня, піджак в руках, вона явно зливу не перечекала в приміщенні. Якщо її зараз чимось гарячим не напоїти, то вона може захворіти!
-Пішли кудись зайдемо, чогось гарячого вип’ємо? – звернувся він, обережно піднімаючи її обличчя за підборіддя. Ти змерзла, і тебе варто загріти.
-Пішли,- вона явно з жалем відсторонилась.- Мабуть варто…
-Щось порекомендуєш?
-Ось в тому боці є підходящі заклади,- вказала Ліза в сторону Бессарабського ринку, будівля якого проглядала неподалік.