Ні, це його точно не цікавить! Не збирається він нікого шукати і дізнаватись хто вона і звідки. Нічого він не збирався! Просто йому сподобалось море і саме цей населений пункт. Буває ж так? Звичайно буває. І по території студентського пансіонату він курсує щовечора просто так, тому що тепер і тут є дискотека. Лише тому. А в обличчя всіх зустрічних дівчат вдивляється просто так, за звичкою поціновувача дівочої краси, а що його нічні пасії всі, як одна блондинки – ну, так почали подобатись йому блондинки! От з минулого року і почали. Бо темноволосі дівчата в нього викликали якісь не ті асоціації. Ну то ж таке, дрібниці. Лише дрібниці. От тільки чого ж йому так паршиво, що хоч на стінку лізь?
От і сьогодні, пройшовшись по танцполу, подивившись на веселих студентів і гарних дівчат він знову випив, пригостив незнайомих дівчат вином, почитав їм вірші Висоцького (сп’яну його завжди на щось таке пробивало) і поки вони пішли танцювати, кидаючи на нього недвозначні погляди, просто пішов. Ні, дівчата гарні, чудові, веселі, спокусливі, от тільки… Що саме «тільки» він і сам вже не розумів, крокуючи напівтемною алеєю поміж вируючого життя. Від випитого спиртного приємно шуміло в голові. Скільки він випив? А, не важливо, все одно до путя не допомагає.
Знайоме відчуття доторку, рентгену змусило його зупинитись і покрутити головою. Серце стислось, наче передчуваючи біду. Так, неподалеку, йшла дівчина уповільнюючи крок і уважно в цього вдивлялась. Ось вона зупинилась. Так – Вона. Цього не могло бути, таких випадковостей не буває, то просто марево…!
-Привіт.- несмілива посмішка і очі…Очі, що вміщують в себе всесвіт…От як таке можливо в напівтемній алеї?
-Привіт…- він запнувся не в силах промовити ім’я яке так і крутилось в нього на язиці, але розум відмовлявся вірити очам.
-Ліза, - підказала йому дівчина. Так, наче він міг забути.
- Ліза.- Він кивнув. - Як справи?
- Нормально. А ти знову тут відпочиваєш?
- Так… Гарно у вас.- він дивився у ці очі і намагався пригадати, як взагалі з нею міг розмовляти. В нього ж подих перехоплює від одного погляду на неї!
- Лізо, почекай.- почулось позаду і поряд з дівчиною з’явилась друга. Невисока, худенька з короткою стрижкою. Вона зацікавлено подивилась на хлопця, і нетерпляче перевела погляд на подругу – Ми йдемо? Там же вже всі чекають!
- Знову… Женя непевно хитнув головою, відчуваючи, що випив сьогодні здається забагато, а для спілкування з цією дівчиною в нього і твереза голова не завжди адекватно аналізувала ситуацію.
- Так, зараз – відмовила Ліза подрузі не обертаючись, а натомість уважно вдивляючись в обличчя Жені, наче щось там шукала.
– Вас чекають. Ідіть.- він непевно посміхнувся і пішов далі, відчуваючи, що земля виходить з під ніг. ЇЇ погляд наче пропалював дірку між лопатками, але дівчата, таки, попрямували далі на дискотеку. От і добре. Вона тут є! Є… А йому терміново треба охолонути! Терміново! Бо серце заходиться як від марафону, в голові паморочиться, а ноги так і збираються повернути і наздогнати Лізу. І що він їй в такому стані скаже? Привіт, пішли до мене? Тільки зачекай я протверезію, заспокоюсь і … Що «і» він намагався не думати, а вже просто побіг до моря, намагаючись привести себе до ладу. Бо до голови лізли думки одна непристойніша за іншу.
Нічне море було сьогодні напрочуд холодне, з вітром і хмарами з блискавками десь там на обрії. Він поліз в воду, але недалеко. Здоровий глузд все ж нагадав йому, що п’яний в морі - це не найкраща ідея. Зайшовши в море просто в одязі, хлопець незграбно впав у воду під ударом однієї з хвиль і, відчувши холодні обійми води, вже не вперше подумав, що якби він це дівчисько ще того року «розклав» по повній, провів з нею кілька ночей, довівши її до стану, коли вона ходити не зможе, то його б попустило. І припинилась би вся ця дурня зі снами, відчуттям, що він повинен кудись бігти, щось робити, когось шукати. Не було б втрачено стільки сил на те, щоб не підпустити себе да неї… не було б… Не було б зараз дурних думок, «а може б забрати її з собою, представити матері, як невістку»… Дурних, бо його мати, кандидат наук у сфері медицини, мала своє власне бачення того, хто має бути дружиною сина. ЇЇ мало цікавило де він і з ким проводить свій час. Вона вважала, що син має нагулятись, а потім одружитись на підходящій дівчині з їх кола… І Ліза точно не могла сподобатись матері… А матір, попри її важкий характер, він любив. Це єдина любов, яку він визнавав. Навіть те, що зводило його з розуму другий рік, він досі не визнавав коханням, вважаючи його якоюсь формою невдоволеної одержимості, божевіллям, та чим завгодно.