- Чому?
- Ну ти ж доросла жінка, здогадайся. Що я міг тобі запропонувати? Провести майстер-клас з гарного сексу, і покинути? Тобі це не було потрібно. Ти взагалі тоді по-моєму не дуже була зацікавлена в плотських втіхах.
- Десь так. Ну, подивитись мені було цікаво.- розсміялась Ліза.
- Так…- розсміявся голосно Женя - Я досі пам’ятаю той погляд, яким и мене, як обухом прибила. Я ж навіть подумати не міг, що можу зустріти цнотливу дівчину! Що такі ще є! Я думав, з цим атавізмом дівчата розпрощаються років в 12- 14!
- Не всі.
- Ти була перша і єдина в моєму житті хто в 18-ть років був незайманою! І це при твоїй зовнішності!
- А що з зовнішністю в мене було не так?
- Так в тому то й справа, що все так! Та хлопці за тобою табунами мали бігати.
- Ну, не те що табунами… Але звичайно були, та те, що я комусь подобалась, ще не привід скакати до ліжка з ними. І взагалі, я шукала кохання. Я шукала людину, поряд з якою голова перестане працювати, аналізуючи все підряд, людину, один дотик якої створить бурю в душі. Я багато читала описи кохання, і хотіла його відчути. Фізіологію процесу я і в довідниках подивитись могла.
- Знайшла?
- Знайшла.
- Заздрю тому щасливчику…
- Сам собі?
- Але…
- Що? Я ж тобі казала, 18-ти річне дівча знайшло собі кохання в твоїй особі.
- Боже… - Женя застогнав, закривши обличчя руками.- Я ж не хотів… І ти кажеш що мені ні за що просити пробачення.
- Звичайно, нема за що. Власне, я сама до тебе підійшла, це саме я шукала кохання, і саме мені потрібен був цей досвід. Що шукала те і отримала. Як кажуть- «жуйте, не обляпайтесь». Те, що вчителем був саме ти - то вибрик Долі і не більше. Ти мені нічого не обіцяв, не пропонував кохання до гробової дошки. За що тебе я маю звинувачувати?
- За те, що був сліпий і дурний. Тоді, рік поспіль і наступні 14 років.
- Ти будував своє життя, я своє. Моє життя мене цілком влаштовує. І я думаю тебе влаштовує твоє
- До сьогодні я так і думав. Принаймі, цілком успішно переконував себе в цьому. От тільки, весь час шукав щось… Сам не знаючи що. І тільки сьогодні, зараз зрозумів.
- І що ж ти зрозумів?- Ліза з цікавістю подивилась на чоловіка. Женя посміхнувся, але замість відповіді знову спитав.
- Можеш мені відповісти на одне питання?
- Звичайно.
- То ти мене тоді з води витягла?
- Так. – Вона не уточнювала коли, та це і не потрібно було. Вона знала, про що він питає. Пам'ять завбачливо розгорнула незабутні події. Як вона, відчувши себе так, наче її серце заливає холодна хвиля, різко розвертається прямо у середині танцю, вискакує з юрби студентів, що відриваються в шаленому ритмі, скидає босоніжки на платформі і стрілою мчить до моря, лякаючись, що не встигне. Як шукає його в воді, відчуваючи, що він поряд, але не розуміючи де саме. Як дивом знайшовши, майже мертвого, тягне до берега, як відбиває долоню об його обличчя, намагаючись привести його до тями. Як відчуває всім своїм єством, що хоче, щоб він жив, байдуже де, з ким, як, але жив! Щоб просто знати, що він є в цьому світі… Що не зможе жити в світі, де його взагалі немає…
- А звідки дізналась що я там?
- Відчула.
- Як?
- Не знаю. Так, наче вогонь, що в тебе в душі от-от згасне… Що тобі потрібна допомога. Я не могла цього допустити.
- А чому не залишилась потім? - спитав тихо Женя, розуміючи, що більш зрозумілого пояснення він не отримає, та і не певен, чи потрібно було воно йому.
- Навіщо? Щоб ти почувався чимось переді мною зобов’язаним? І що мені було б з цим неповернутим боргом робити?
- До чого тут борг! Мені потрібно було тобі стільки сказати…
- Мабуть не так і багато, бо ти опинився в черговому ліжку.
- Так… Знову спробував замінити діамант склом… Вибач… Знаєш, я коли побачив тебе в тому вікні зранку, ні не побачив, відчув, то було… боляче.
- Це як?
- Я не знаю. Я зрозумів, що завдав тобі болю, але що з цим робити не знав…
- А що ти міг з цим зробити? Ти вчинив як завжди, і не твоя вина, що для мене це було знову неочікуваним ударом. Хоча… ти міг і потім підійти…
- А сенс? Сказати вибачай, ти мені снишся ночами, ти мені потрібна настільки, що я тільки но вибрався з чийогось ліжка? Та ти б мене послала далеко і надовго, і була б права.
-…
- Але я шукав…. Знову ввечері. Навіть розуміючи це… А знайшовши, побачив тебе з якимось чорнявим хлопцем, що явно був у тебе закоханим. І я вирішив не дурити голову ні собі, ні тобі.
- А, Маттей. Був такий, він і справді був закоханий, і будував відносно мене серйозні плани… Мій перший чоловік.…. Не знаю як я, а він точно виграв від твоєї чи то шляхетності, чи то нерішучості.
- А є ще другий?
- Був.
- То ти зараз вільна?- Женя підібрався, як хижак пере стрибком.