Першу добу гості з північної столиці Росії просто спали, знесилені після своїх подвигів в дорозі, чим ввели в оману власницю зайнятих кімнат. Наївна жіночка вирішила, що до неї прибули стомлені інтелігентні хлопці. Ага, звичайно! Інтелігент з Пітеру, то така вибухонебезпечна мутація, що не дай Боже. Може як блювотою всю кімнату покрити, так і вірші читати, та оперувати цитатами класиків після стакану, пляшки горілки. А горілку вони пили, як справжні руські люди- майже відрами, тож і несли часом таку дурню розумними словами, що без пів літри і не оціниш.
Проспавшись, Саня та Андрій першим ділом знайшли магазин, потім місцевих ділків з вином, самогоном та різними наливками, підчепили пару засмаглих дівуль зі студентського пансіонату поблизу і лише потім, на ранок дійшли до моря. Їх радо зустрів, піщаний пляж з купою відпочиваючих, на якому де-не-де зустрічались старі радянськи облізлі «грибочки» та похилі навіси і мілке тепле море. Все це справило на хлопців цілком гарне враження, яке вони не припиняли покращувати вливанням спиртного.
Женя не настільки був зацікавлений в спиртному, хоча пив на рівні (практику нікуди не подінеш) а от дівчата… Да, дівчата тут були шалені… Гарячі, покірні, чуттєві, страсні… Це було щось. Друзі перший тиждень просто відривались – ночами гуляючи до ранку, а вдень досипаючи на пляжі в холодочку. Проте і вдень вони знаходили чим зайнятись. Женя примудрився «підсмажитись» попри дбайливо привезений з дому сонцезахисний крем, який напрочуд швидко закінчився (звичайно дівчат ним менше потрібно було натирати, але ж то такий привід – отримати прямий доступ до тіла), а шкіра, навіть після двох тижнів звикання до сонця- так і не звикла. Андрій і Саня взагалі ходили, як варені раки, проте це їх зовсім не бентежило- вони були щасливі так, як можуть бути щасливі двадцятирічні хлопці на курорті. Є з ким провести час, є що їсти і де спати, ніхто не шарпає на тему навчання, роботи, чи ще якоїсь бридоти – що ще потрібно для щастя?
В один з вечорів, який, як звичайно, почався з прогулянки по місцевим дискотекам, Женя в якийсь момент відбився від спіймавших собі по новій дівчині і чмихнувших «в номери» друзів, і залишився сам. Шукати когось на дану ніч чомусь не було бажання, заважати друзям також. Був якийсь філософський настрій. Прогулявшись біля моря він, не знаючи чого власне шукає, знову повернув до найближчої дискотеки в одному з пансіонатів, під зовсім неоригінальною назвою «Чайка» (куди не плюнь, на узбережжі одні чайки, сирени та дельфіни, яка бідна фантазія!). Тут збиралась більшість молоді зі студентського пансіонату поряд.
Пансіонат, що вдень виглядав як сотні таких же на азовському узбережжі, з доріжками викладеними бетонними плитами ще років тридцять тому, де-не-де покинутими будівлями незрозумілого призначення, клумбами з непримітними квітами, бридким будинком їдальні, з якої регулярно несло запахом підгорілої молочної каші (мабуть цих поварів спеціально вчать готувати так, щоб відпочиваючи, не дай Боже, не переїли норму), ввечері перетворювався на рай для молоді. Велика, бетонна площадка, на околиці пансіонату, біля самого моря, огороджена триметровим парканом з металевої сітки, з мінімальним обладнанням (яке складалось ледве не з одних величезних аудіоколонок та різнобарвних ліхтарів) перетворювалась на центр всесвіту.
Дискотека, організована тут спритними місцевими ділками, ставала ліхтарем, до якого стікалась з усієї округи молодь, як метелики на світло. Куди вночі подівались бабусі, дідусі і діти, які вдень точно були на пляжі (сам бачив!), незрозуміло, але навкруги була лише молодь. Шалена, переповнена життям, весела до дурості і дурна до наївності, молодь, якій достатньо літри вина, гучної музики і компанії одне одного для повного щастя. Тут їх було найбільше, бо ціна за вхід була суто символічна, така, яку могли собі дозволити навіть студенти, які, як відомо, були завжди в більшості своїй бідні, як церковні миші. Всі інші заклади в даному населеному пункті були розраховані на людей у яких хоч якісь гроші є, (наприклад те кафе, що було влаштовано просто над морем, чи диско клуб далі по пляжу, чи інші численні кафе та бари, що ростуть як гриби, варто з’явитись відпочиваючим).
Засліплюючи вогні прожекторів, до одурі гучна музика, різнобарвна юрба дівчат і хлопців на танцювальній площадці відривалась від душі, одночасно стріляючи оченятами, та вишукуючи собі пару. Бурління гормонів та адреналіну відчувалось ледве чи не на дотик. Життя вирувало довкола і манило, але потанцювавши трохи серед них, а потім ще відмучившись пару повільних танців з декількома, хіба що не роздягнувшими його прямо на місці, дівчатами (чи то він вже наситився, чи то нова зміна студенток приїхала…), Женя зрозумів, що настрій в нього сьогодні не той. Хотілось чогось іншого. От тільки хто б сказав чого саме?