Зараз Ліза була жива, жива настільки, наскільки, мабуть, ніколи себе не почувала. Та заради одного такого стану можна було ризикнути всім! Заради стану, коли вона могла все, ось просто все. Їй здавалось, що в неї іскряться пальці від переповнення енергією, а будь яка, ще тиждень тому глобальна, проблема то так, дрібничка, що не варта уваги. Вони з Женею провели вихідні разом, а потім вона взяла на роботі відпустку за сімейними обставинами, а він оформив в екстренномо порядку їй візу і квитки. Зараз він поїхав забрати свої речі з готелю, а потім… Завтра вони збирались до Лондона, де він хотів показати їй, де і чим живе і якнайшвидше організувати весілля, «поки вона знову кудись не зникла».
Женя
2016р
Ліза попередила, про візит подруги, що дуже переживає, щоб її наївну в сексуальне рабство не забрали до Лондона, але коли на порозі квартири Лізи з’явилась ділова блондинка, з якою він провів нещодавно ніч, Женя заледве не вдавився чаєм.
-Женя, це Катя, Катя, це Женя – нічого не підозрюючи, познайомила їх Ліза. Блондинка застигла на порозі, спочатку здивовано розпахнувши очі, а потім критично примружившись.
-Так –так…
- Вибачай Лізо, але ми вже трохи знайомі. – приречено кивнув головою Женя, одним махом допиваючи чай. Щось йому підказувало, що ніч з її подругою, судячи з усього - найкращою, Ліза йому не подарує. Вони обидві йому не подарують, а тому він здивовано підняв погляд, коли почув Катине.
-Так, звичайно. Я теж згадала…Ти мені цього кадра на дискотеці показувала. П'ятнадцять років тому. – промовила задумливо Катя, обходячи чоловіка по широкій дузі, наче побоюючись, що він її вкусить. - А я ще думаю, знайоме наче обличчя… - вона застережливо подивилась в очі Жені, змушуючи його мовчати. - Він ще здається заприсягався, що не образить тебе… Так?
- Так…
- Красунчик… Виключення з правил… – Катя кинула знищуючий погляд на Женю.
- Так він і не ображав…- посміхнулась щасливо Ліза і білявка, стрімко розвернувшись, взяла її за руку
-А пішли-но вийдемо на кілька хвилин.
-Катя, це не ввічливо.
-Нічого, якщо цей ловелас вирішив на тобі одружитись, то нехай звикає до найкращої подруги своєї дружини. І краще він одразу прийме до уваги її недипломатично-критичне відношення до чоловіків!- видала безапеляційно Катя і потягла за собою подругу до іншої кімнати, зачинивши двері в кухню. Женя розгублено дивився їм услід. Це ж треба таке! Це ж треба такий збіг… В кількамільйонному місті примудритись провести ніч з найближчою подругою єдиної жінки, яку він кохав! Та він же тепер до віку не виправдається! І ситуація патова – скажи їй зараз і вона йому не пробачить, не скажи і та ж білявка буде мати в руках інформацію, що може зруйнувати його з таким трудом знайдене щастя… А білявка ж, явно, те ще стерво… Такій дай пів нігтя - руку відірве і не вдавиться…
І нічого ж поганого не хотів. Коли Катерина йому ввечері подзвонила, він і не думав її спокушати. Але якось так сталось, що жінка одразу неприховано дала зрозуміти що бажає, просто потребує, понад усе гарного сексу. Отак просто зайшла до нього в номер, і з порогу невимушено розстібнула блискавку на сукні, що ефектно впала до її довгих ніг. Дорога гарна білизна, сексуальна жінка, що прагне чоловіка. Відмовити їй було просто неможливо, та і сенсу не було. Целібату він не дотримувався, а Ліза… Ліза на той момент для нього була скоріше навіженням, аніж реальністю. Майже хворобою, з якою не зрозуміло як боротись – чи то тікати з міста, чи то на прийом до психіатра записуватись. А ця білявка, вона потребувала зрозумілого, того, що він міг дати. То чому б ні? Ця сильна ділова жінка була з якимось надломом, щось в її житті було дуже негаразд, не дивлячись на впевнену поведінку і доволі претензійний вигляд. Вона віддавалась йому з такою шаленою пристрастю, наче це ніч остання в її житті, наче в неї чоловіка кілька років не було.
Женя перевів погляд на двері. Жінки в більшості не пробачають зради, але ж то не можна вважати зрадою! Він не знав, просто не знав, що таки зустріне Лізу! Він вже майже не вірив в її існування! Але попри все це, прораховуючи які варіанти розвитку подій можливі, він приходив до невтішного висновку – на жаль, найбільш вирогідна образа Лізи… І що тоді?
Жінки щось емоційно з’ясовували за стіною, і він мимоволі прислухався. Тонкі піноблокові стіни (стіни? Та то лише видимість, хто ж так будує?) звук майже не затримували. Тож зачинені двері не дуже то і допомагали. Подруги спочатку розмовляли тихо, але поступово інтонації підвищувались, і скоро було добре чути майже кожне слово.