Легка мелодія телефону привернула увагу жінки пізнім дзвінком. Піднявши слухавку жінка звично посміхнулась (правильна методика ведення ділової розмови – посміхайся, навіть коли співрозмовник тебе не бачить, не зважаючи на справжнє ставлення до людини).
-Привіт Валерику. Рада тебе чути. Як справи? Як дочка? Все добре? Так звичайно кидай, я прогляну твій контракт. Так, не проблема. Так, оплату можна як звичайно… Бувай.
Катя поклала телефон і задумливо подивилась на фото чоловіка, що дзвонив. То був її колишній кавалер. Непоганий хлопець. Колись, ще в студенські роки, він оббивав її пороги, носив квіти, запрошував на побачення, вона ж тільки сміялась, та ігнорувала його. Бідний студент, не самої примітної зовнішності (невисоке, руденьке, дивитись ні на що!), що з нього взяти? От тільки зараз цей «жебрак» володів трьома фірмами, нерухомістю, був успішним бізнесменом. І… одруженим. Його жінка, яка колись не крутила носом, чекаючи принца на білому мерседесі, зараз каталась як сир в маслі, проводячи вільний час у власному салоні краси та на різних курортах з дочкою Валерика… А Валерик, рік тому випадково натрапивши на Катю в місті, запросив її в ресторан, провів з нею незабутню ніч, « я ж так про це мріяв», а зараз іноді скидає їй документи на розгляд та щедро оплачує роботу, навіть не згадуючи про минуле кохання. А про спільну ніч інакше як словами, «Катя - ти диво», не згадує, явно не вважаючи себе чимось зобов’язаним перед нею. Таке враження, наче вона йому борги молодості віддала, а не власне тіло! І теж в ліжку гарний, зараза. Гарний, але як і всі, на ранок весь потяг до Каті він втратив і перевів їх спілкування виключно на ділові рейки, лише іноді дозволяючи собі непристойні жарти.
Блондинка поклала телефон до дизайнерської сумочки, відклала документи, зібралась, і пішла на вихід з кабінету.
Ліза
Лондон навесні був туманним і свіжим. Ліза йшла вдихаючи з насолодою аромат бузку, яким було насичене весняне повітря. Життя навколо вирувало. Вона полюбила це туманне місто, цих дивних людей з цікавим менталітетом, одночасно відкритою і прихованою тисячами умовностей, душею. Та і як вона могла не полюбити це все, коли поряд з нею був той, хто однією присутністю будив жагу до життя? Так, варто було прожити п'ятнадцять років, керуючись лише поривами душі і розумом, щоб зрозуміти яке то щастя - жити за покликом серця! Все має бути вчасно, а отже - все правильно.
Поряд йшов Женя, акуратно оминаючи дитячим візком невеличкі калюжі після нещодавнього дощу. Маленький хлопчик в синьому костюмчику сидів у візку, з цікавістю оглядаючи навколишній світ і час від часу повертаючись та весело посміхаючись батькам.
- Женя, то ти вважаєш мені варто спробувати себе в цьому проекті?
-Звичайно.
-Ти такий впевнений в мені?
-І це ти питаєш, після того як ми дізнались, як ти мене познайомила з сером Джоном?
-Я тут ні до чого!
-Так, я знаю, це пройшло повз твою увагу. Всього ж лишень дідусеві життя врятувала і мою долю влаштувала. Така собі дрібничка, що там пам’ятати. - с найсерйознішим виразом обличчя кивав головою Женя, ледь стримуючи усмішку.
Ліза безпомічно посміхнулась. Історія з сером Джоном і справді вийшла дивна. Коли Женя представив її, стриманий (за словами Жені) англієць, який в перший момент чомусь здався наче трохи знайомим Лізі, радісно посміхнувся і ледь чи не обнімати її побіг, зі словами: «Юна леді, який же я радий знову вас бачити!»
-Знову?- Катя здивовано подивилась на Женю, непевна у власній англійській. І взагалі збита з пантелику.
-Звичайно знову! Ви ж тоді таки привели допомогу!
-Коли?
-Коли мене ледь не вбив той злочинець.
- Вибачте, але я на жаль не розумію про що ви…- почала було Ліза, але раптом згадала. Згадала, що справді колись бачила цього чоловіка. Давно колись і …у ві сні! Але ж це був сон!
Сер Джон розповів свою версію тих подій, чим дуже здивував всіх, окрім Жені. Той, як не дивно, був зовсім не здивований. Ну може, зовсім трішки.
Як виявилось, того ранку, коли Женя знайшов сера Джона, все було дуже цікаво. Напад грабіжника міг бути фатальним для старого чоловіка, як би не одна дрібничка. В момент нападу з туману раптом з’явилась темноволоса дівчина і відволікла грабіжника. Нападник, що вже дістав ніж для своєї жертви, обмежився замість ножового, просто сильним ударом кулака, що збив з ніг жертву, і кинувся навздогін за прудконогим свідком. Та мабуть дівчина бігала дуже швидко, бо ледь зникнув грабіжник в тумані, як вона повернулась, присіла біля ледь живого дідуся, провела прохолодою рукою по чолу…