Він розчаровано вийшов з танцювального майданчику і попрямував куди очі дивляться. Як завжди, варто було відійти метрів п’ятдесят від дискотеки, і він опинився на тихій алеї, що була ледве освітлена рідкими ліхтарями. Наче і іншу реальність потрапив.
-Почекай- почулось позаду і від здивовано обернувся на легкі кроки і несміливий дівочий голос. Тендітна постать наче світилась в ореолі світла одного з останніх на алеї ліхтарів.
-Я?
-Так… Я хотіла з тобою поспілкуватись… Ти незвичний…- Женя з цікавістю розглядав дівчину, що обережно підійшла і зупинилась перед ним. Вдягнена в яскраво-зелений з візерунком топ і спідницю до колін, середнього зросту, струнка, засмагла до кольору шоколаду, довге темне трохи хвилясте волосся, миловидні риси обличчя. На вигляд років 17-ть. Наче повнолітня. Все це він відмічав на автоматі, за звичкою.
- Добре. Привіт.
- Привіт.
- Пішли прогуляємось?
- Так. Можна туди, там лавочки є - показала дівчина в бік моря. Там і справді неподалік від моря була алея з побитою життям та відпочиваючими, доріжкою, та залишками лав.
- Пішли туди. – Женя кивнув головою. Йому було власне байдуже куди йти. Вроджена ввічливість не дозволяла просто розвернутись і піти, а цікавість чи бажання розважитись ще не активізувалась. Чому б і ні. - Як тебе звуть?
- Ліза… А тебе?
- Женя.
- В тебе вимова цікава. Звідки ти?
- З Пітера.
- Далеко… Цікаво…-дівча замовкло, задумливо покачало головою і проходячи під одним з небагатьох працюючих ліхтарів підняло на нього погляд. Женя роздивився великі, сяючі наче зірки в вечірньому освітленні, блакитно-бірюзові очі, довгі чорні вії, чорні брови, пухлі губи. Оце краса! Нічого собі щастя привалило! І що факт саме, йому навіть робити нічого не прийшлось. Оце дивина!
В погляді дівчини була цікавість, непевність, острах, невимовна наївність і якась дивна сила. Дійшовши до однієї з обідраних лав, хлопець і дівчина присіли. Вона його все так же мовчки роздивлялась, а він вперше за своє життя не знав що казати. Дівчина була незвична. Здавалось наче вона нічого від нього не хотіла, просто ось так поряд сидіти і мовчати. І так приємно було несподівано розслабитись, не виконувати обов’язковий «танок джентльмена» спокушаючи чергову дівчину, не відбиватись від уваги дівчини яка йому не дуже подобалась, не переживати, не грати… Просто бути собою… Вітер з моря, що долітав до алеї поривами, зашумів в гіллі тополь і зірвавши частину листви неквапливо осипав ними мовчазну пару.
- Так дивно…- Женя провів поглядом листя, що танцювало в повітрі, кружляло, і плавно опускалось навколо їх.
- Що?
- В мене вдома листя вже осипається від холоду, а тут від спеки…
- Так, справді…-дівчина нахиливши голову набік дивилась йому в очі, і попри те, що було доволі темно, настільки, що навіть її риси обличчя ледве можна було роздивитись, у Жені було таке відчуття наче вона до душі йому зазирає. І відшукує, бачить там щось таке, чого він і сам знайти не зможе при бажанні. Він не витримав і опустив погляд.
- Фєнєчка…- сказав він, просто щоб порушити тишу.
- Що?- вона не зрозуміла, про що мова.
- Ось це, в нас так називають. – Женя простягнув руку до плетеного браслету на руці дівчини і доторкнувся до бісеру та шовкової на дотик шкіри. Відчуття було дивним… Не звичайне бажання, не просто приємно, а так, наче він доторкнувся до теплого світла, з якогось дива обравшого подобу людини. Вона була якась неправильна, нереальна. Він обережно провів вказівним пальцем по зап’ястку і відняв руку, лякаючись, що зараз згребе її в обійми і повалить просто тут на пісок, просто щоб доторкнутись до неї всієї… А дівча тим часом навіть не помітило двозначності доторку.
- А, це. Це мені сестра сплела. Гарний вийшов.
-Так, гарний.- Женя заледве впізнав свій зненацька охриплий голос.- Пішли до моря прогуляємось?
- Пішли. Шкода, що сьогодні воно не світиться…- сказала Ліза, легко зіскакуючи з лави і, підхопивши рукою взуття, попрямувала по піску до полоси прибою.
- Світиться? – він ледве відволікся від її граційної фігури.
- Так, кілька днів тому воно так гарно світилось. Фосфорним зеленим світлом. Заходиш у воду, і від кожного руху твого тіла вода навкруги наче оживає, повторюючи все за тобою, осяюючи, надаючи містики… І відчуття від цього таке, наче не в морі пливеш, а в космосі. А які бризки! Вони так виглядали - наче салют! – дівчина захоплено прокружилась навколо своєї осі від надмірних почуттів захоплення.- Ми спеціально з подружкою купатись ходили вночі!