Побоюючись частих напливів забудькуватості, він почав записувати уривки історії свого життя на стелі своєї спальні, використовуючи для цього письма одну з губних помад Брід, котру одного разу знайшов замотаною в панчішку дівчини в її комоді. Тому найперше, що він бачив кожного ранку, коли прокидався, і кожного вечора, коли лягав до сну, — було його власне життя. Над бюро писало: Ти колись був одруженим, але вона покинула тебе. А в дальньому кутку кімнати: Ти ненавидиш зелені овочі. Там, де стеля нависала над дверима, виднілося: Ти Приземлений. А довкола лампи кружком писало: Ти не віриш у потойбічне життя. Він повсякчас намагався приховати від Брід, що його розум перетворився на подобу мутного скельця, і що він часто просто закипає від плутанини всередині нього, і що думки постійно перескакують з місця на місце, і що він не може зрозуміти багато з того, що вона йому розказує, а інколи навіть забуває своє ім'я чи навіть її ім'я, і тоді йому здається, що ще одна якась частинка його вже померла.
4:812 — Сон про вічне життя з Брід. Цей сон приходить до мене кожну ніч. Я знаю, що він наснився мені, навіть тоді, коли на ранок нічого не можу згадати, адже він залишає в мені слід, як залишає відбиток голова коханки на подушці коло тебе, навіть коли вона сама вже пішла. Це сон не про те, як я разом з нею старію, а про те, як не старіє жоден з нас. Вона ніколи не покидає мене, а я ніколи не залишаю її. Це правда: я просто боюся смерті. Я боюся, що світ рухатиметься далі без мене, що моя відсутність залишиться непоміченою або, ще гірше, що якась природна сила й далі творитиме життя довкола. Хіба це егоїстично? Хіба можна мене назвати лихим, якщо я б хотів, аби світ закінчився разом зі мною? Ні, я не маю на увазі, щоби світ припинив існувати для мене самого, я б хотів, аби всі очі закрилися одночасно з моїми навіки. Інколи мій сон про вічне життя з Брід перетворюється на сон про смерть разом із нею. Я знаю, що потойбічного світу не існує. Я не дурень. І я знаю, що немає Бога. Це не мені потрібна Брід, це я їй колись стану непотрібен або не непотрібен. Я уявляю, як вона житиме без мене, і страшенно ревную. Вона одружиться, і в неї буде багато дітей — все це залишиться недосяжним для мене, всі ці речі й події, які могли б зробити мене щасливим. Я, звісно ж, не можу розповісти їй про цей сон, але я так відчайдушне мрію, щоби він став дійсністю. Вона і тільки вона має значення для мене.
Він читав їй на ніч оповідання і слухав, що вона про них думає, ніколи не перебиваючи її навіть для того, щоби сказати їй, як він гордиться, що вона така розумна й красива. Поцілувавши її, побажавши їй на добраніч і поблагословивши, Янкель пішов на кухню, випив кілька ковтків горілки — стільки, скільки міг витримати його шлунок, — і задув лампу. Далі він повільно пішов через темряву коридору, прямуючи па м'яке світло, котре пробивалося з-під дверей його кімнати. Він перечепився раз через купку книжок перед кімнатою Брід і вдруге — через її портфель. Увійшовши до своєї кімнати, він уявив, що цієї ночі йому судилося померти в цьому ліжку. Він уявив, як Брід знайде його вранці. Він уявив, у якій позі він лежатиме і який вираз буде в нього на обличчі. Він уявив, що він буде відчувати або ж відчувати не буде. Вже пізно, -нараз подумав він, — я мушу піднятися завтра вранці, щоби приготувати Брід попоїсти, перед тим, як вона сяде до свого навчання. Тоді він опустився на підлогу і тричі відтиснувся від неї — на більше його не вистачало. Вже пізно, — знову подумав він, — і я повинен бути вдячним за все, що маю, і змиритися з усім, що втратив або не втратив. Сьогодні я дуже старався бути хорошою людиною, я робив лише ті речі, які б хотів від мене Бог, якби Він існував. Дякую тобі за дарунок життя і за Брід, — подумав він, — ідякую тобі, Брід, бо заради тебе варто жити. Я більше не сумую. Він пірнув під червону вовняну ковдру й підняв очі просто над собою: Тебе звати Янкель. Ти любиш Брід.
Повторювані таємниці, 1791 — 1943
Перша таємниця народилася тоді, коли Янкель запнув годинника чорним. Інша таємниця постала, коли Доброчесний Рабин прокинувся вранці, а з його язика ледве не злетіли слова: А ЩО ЯК? І коли найщиріша приземлена Ракель Ф. прокинулася, роздумуючи: А що як? Не було таємницею те, що Брід і не подумала сказати Янкелю про червоні плямки, котрі з'явилися на її спідній білизні, і що вона через те була впевнена, що вже помирає, і що вона вирішила, що померти так було б дуже поетично. Однак таємниця постала тоді, коли вона спершу вирішила йому про це сказати, а потім передумала. Таємницями залишалися бодай деякі з тих випадків, коли Соф'ювка мастурбував, через те й був він найбільш таємничим на увесь Грохимбрід, а можливо, і на увесь світ. Таємницею було, коли жалібниця Шанда не сумувала. А ще більшою — коли близнючки Рабина наполягали, що вони нічого не бачили того вікопомного дня, 18 березня 1791 року, коли віз Трохима Б. придавив або й не придавив його тіло на дні річки Брід.