Які ж вони дурненькі, — коментувала вона, повернувшись до Янкеля.
Почекай, поки мене не стане, — відповідав він, закриваючи свою книжку, — тоді вибереш, кого захочеш. Але поки що я ще живий.
Нікого з них я не виберу, — казала вона, цілуючи його в чоло, — всі вони мені не підходять. До того ж, — вона заходилася сміхом, — мені й так належить найпривабливіший чоловік у всьому Трохимброді.
Хто то такий? — запитував Янкель, садовлячи її собі на коліна, — скажи мені, і я вб'ю його.
То ти, дурнику, — відповідала Брід, легко пацаючи його по носі.
О, ні, — стогнав Янкель, — хіба ти хочеш, аби я забив сам себе?
Виходить, що так.
А може, мені тоді бути трохи менш привабливим? Якщо мені загрожує смерть від власної руки, то, може, мені стати трішки потворним?
Ну добре, — відповідала вона, сміючись, -думаю, у тебе надто гачкуватий ніс, та й усмішка, якщо приглянутися пильніше, не така вже й приваблива.
Ні, ти просто вбиваєш мене, — казав він, також сміючись.
Але ж це краще, ніж якби ти убив себе сам.
Оце вже точно. А в цей спосіб у мене хоча б не буде потім почуття вини.
Бачиш, яку послугу я тобі роблю?
Дякую тобі, дорогенька. Чи зможу я тобі коли-небудь чимось віддячити?
Але ж ти будеш мертвим. Не зможеш зробити нічого.
Ні, я повернуся спеціально, щоби виконати саме цю річ. Лиш назви.
Ну що ж, тоді, напевне, я попрошу, щоб ти убив мене. Розділиш мою вину.
Вважай, що це вже зроблено.
Хіба ж нам не пощастило безумно, що ми маємо одне одного?
Саме після пропозиції сина сина [Так в оригіналі.] Біцля Біцля — Пробачте, однак Янкель вважає, що мені краще трохи з цим зачекати — вона надягнула костюм Річкової Королеви, щоби взяти участь у тринадцятому святкуванні Трохимового Дня. Янкель чув, як жінки пліткують про його дочку (він не був глухим), і бачив, як чоловіки витріщаються на неї (він не був сліпим), проте він сам допомагав їй зодягнути костюм русалки, зав'язуючи стрічечки на її по-дитячому гострих плечах і роблячи все інше, що здавалося таким легким спершу (адже він був лише людиною).
Ти не повинна це одягати, якщо ти цього не бажаєш, — сказав він, коли вона всовувала свої тендітні ручки в довгі русалчині рукави, кожен з яких вона сама не раз перешивала за останні вісім років. Ти не повинна бути Річковою Королевою, якщо цього не хочеш.
Але ж, звісно, я хочу, — відповідала вона, — я ж найкрасивіша дівчина Трохимброда.
А я думав, що ти не хочеш бути красивою.
Я й не хочу, — відповіла вона, одягаючи низку намиста поверх шиї русалчиного костюма, — це надзвичайно важко. Але що я можу з цим зробити? Я просто проклята красою.
Але ти не зобов'язана робити це, — казав він, ховаючи намисто назад під костюм, — цього рокувони можуть вибрати іншу дівчину. Дай можливість побути королевою кому-небудь ще.
На мене це не схоже.
Але ти можеш так вчинити.
В жодному разі.
Але ж ми вже говорили з тобою, якими дурнуватими виглядають всі ці ритуали і святкування.
Але ж ми так само погодилися, що вони виглядають дурнуватими лише для тих, хто в них не бере участі. А я є центром всього святкування.
Але моє слово важить більше, німе твоє.
Це ж чому?
Тому що я старший.
То не дуже мудро сказано.
Ну, тоді тому, що я сказав першим.
То сказано таким самим дурнем.
Але ж тобі самій все це зовсім не подобається, — сказав Янкель, — ти потім завжди нарікаєш.
Я знаю, — відповіла вона, приладжуючи собі хвоста, розшитого блакитними блискітками.
Ну тоді чому ж?
Ти любиш згадувати про маму?
Ні.
Тобі після цього боляче?
Так.
Тоді чому ти продовжуєш це робити? — запитала вона. І чому, завагалася вона подумки, згадавши опис свого зґвалтування, навіщо ми шукаємо цього?