Ні, ми не мусимо так робити.
Мусимо.
Це допомогло рівно на кілька місяців. Вони провадили звичне денне життя, котре лише зрідка порушувалося його грубощами, а під вечір розходилися і йшли переодягатися та спати поодинці. Наступного ранку, за кавою з хлібом, вони переповідали одне одному свої сни і скаржилися на своє самотнє безсоння, їхній дочасний шлюб раніше такої можливості їм не давав: тепер вони вивчали одне одного спокійно, повільно, приглядаючись здаля. Тоді ж відбулися їхні сьома, восьма і дев'ята розмови. Чоловік з Колок ретельно намагався сказати те, що хотів, але в нього завжди все виходило неправильно. А вона продовжувала кохати і це давало їй підставу жити.
Його стан все погіршувався. З часом він став сильно бити Брід кожного ранку, перед тим, як іти на роботу, — де він, на подив усім лікарям, умудрявся утримуватися від вибухів гніву — а потім і після повернення додому, перед тим, як сідав обідати. Бив її на кухні, перед усіма каструлями та сковорідками, у вітальні, перед обома їхніми дітьми, у їдальні, перед дзеркалом, у якому відображалися вони обоє. Вона ніколи не тікала від його ударів, вона приймала їх, підставляла під них своє тіло, бо була переконана, що синці — то насправді не знаки спалахів його тупої сили, а свідчення сили його кохання. Чоловік з Колок був ув'язнений у власному тілі — як любовне послання між товстими стінками пляшки, в якій його рядки не збліднуть і не зітруться, але ніхто їх і не прочитає, — він був приречений приносити біль тій, до котрої хотів би виявляти найбільшу ніжність.
До останнього дня у нього траплялися смуги просвітління, котрі тривали інколи по кілька днів.
Я дещо маю для тебе, — казав він Брід, ведучи її за руку через кухню в сад.
А що? — запитувала Брід, навіть не намагаючись триматися від нього на безпечній відстані. (Тоді взагалі не мали уявлення, що таке безпечна відстань. Все було або надто близько, або надто далеко.)
Я приготував тобі подарунок. На день народження.
А сьогодні мій день народження?
Ну так, сьогодні твій день народження. \ То мені вже сімнадцят ь?
Вісімнадцять.
І що ж то за несподіванка, яку ти приготував?
Якщо я скажу, то несподіванки не буде.
Я ненавиджу несподіванки, — казала Брід.
Зате я їх люблю.
Але ж подарунок для кого? Для мене чи для тебе?
Подарунок для тебе, — казав він. — А право зробити несподіванку я дарую собі.
А що як я тебе здивую і попрошу залишити подарунок у себе? Тоді несподіванка належатиме мені, а подарунок буде тобі.
Але ж ти ненавидиш несподіванки.
Та знаю. Ну то давай уже свій подарунок.
Він передав їй маленький пакуночок, загорнутий у блакитний пергамент і перев'язаний світло-блакитною стрічечкою.
Що це? — запитала вона.
Ми вже через це пройшли, — відповів він. — Це і є несподіванка. Розгортай.
Ні, — сказала вона, показуючи на обгортку, — що оце?
Що ти маєш на увазі? Це ж просто обгортка.
Вона впустила пакуночок і почала плакати. До того він ніколи не бачив, щоб вона плакала.
Ну що таке, Брід? Що сталося. Я хотів тебе потішити.
Вона затрясла головою. Плакати видавалося їй дивним.
Ну що, Брід?Що сталося?
Вона не плакала з того самого Трохимового дня п'ять років тому, коли її дорогою додому зі святкування перестрів божевільний поміщик Соф'ювка і зробив її жінкою.
Я тебе не кохаю, — сказала вона.
Що?
Я не кохаю тебе, — і вона відіпхнула його геть. Мені дуже прикро.
Брід, — сказав він, кладучи руку їй на плече.
Відчепися від мене! — закричала вона, скидаючи його руку. — Не торкайся мене! Я не хочу, щоби ти ще коли-небудь торкався до мене! — Вона відвернулася, і її вирвало на траву.
Вона побігла. Він намагався її наздогнати. Багато разів вона оббігла будинок, пробігала повз вхідні двері, покручену стежку, ворота за будинком, свинюшник подвір'я, бічний садочок і знову вхідні двері. Чоловік з Колок не відставав, однак хоча й був швидшим за неї, вирішив не наздоганяти її і не зачаюватися на одному із закрутів, з тим щоби зловити її на наступному колі. Отак вони й бігали коло за колом: вхідні двері, покручена стежка, свинюшник подвір'я, бічний садочок. Нарешті, коли пообіддя вже надягнуло вечірню сукню, Брід знеможено впала на траву в садку. Я стомилася.