— Хм, — ще більше здивувався Гай. — Забули? Порушення пам’яті? Тоді треба їхати в метапсихологічний центр. Там вас оглянуть як слід, відновлять пам’ять.
— Ні, ні! — замахала руками Варка. — Ми все пам’ятаємо!
— Абсолютно! — підтвердив Петров
— Пам’ятаєте? Тоді треба відповідати; на запитання. Де ви працювали в останні дні? Який напрямок праці?
Іван глянув на Варку, на Петра. Ті дивляться на нього.
— Працювали? — перепитав Петро. — Ми… ніде не працювали. Хіба у вас працюють? При такій науці та техніці працюють? Ніколи б не подумав…
— Ви жартуєте! — обурився Гай, — Я з вами серйозно, а ви відповідаєте недоречностями. Поняття праці — священне. Цим не можна жартувати. Ваш округ, певно, погано виховує вас. Я повідомлю туди. Де ви народилися?
— У Гнатівціі — сказав Іван.
— Гнатівка? Що це таке?
— Село.
— Село? — ще більше здивувався Гай. — Село… Дивне слово… Щось пам’ятаю, вивчав у прадавніх мовах… Здається, древнє поселення. Ага. Правильно. Село, селитися… Але ж тепер нема таких поселень?! Знову жарти. А що це за вбрання? Для чого?
— Піжама, — пояснив Петро.
— Піжама, — повторив Гай. — Знову архаїзм. Тепер нема таких штук. А, — радісно всміхнувся лікар. — Я тепер збагнув. Чому ж ви одразу не сказали? Ви готуєте фільм про минуле? Правда? І вирішили потренуватися на природі. Пригоди на морі? Я вгадав?
— Не вгадав, — похмуро бовкнув Петро.
— Ми самі з минулого, — кокетливо додала Варка.
— З минулого? — здивувався Гай. — А чого це вас принесло сюди?
Петро підморгнув лікареві по-дружньому,
— Одразу б так запитав. Я тобі поясню — ти ахнеш! Ми одержали від Пришельця з космосу Еліксир Всемогутності. А там — у минулому — всі дурні і пришелепуваті. Не розуміють, в чому суть життя. Ми їм кажемо: давайте допоможемо, само все зробиться, ви тільки спочивайте — а вони сміються, не бажають!
— Дикуни! — сказав Іван.
— Примітиви, — озвалася й собі Варка.
— Не було куди прикласти сили, — вів далі Петро. — Тоді ми вирішили махнути в майбутнє. Тут можна помогти вам, в чому є потреба! Ось ви — я бачу — вчений! Так?
— Так, — стримано відповів Гай. — Я слухаю.
— Працюєте над різними там складними проблемами, сушите голову. А ми можемо — раз, два! — і в дамках!
— Наприклад?
— Ну ось… дивіться. Хай тут буде пальма!
Раз!
Біля них виникла пальма, зашуміла широким листям. Петро пихато глянув на Гая, склав руки на грудях.
— Бачте! Я правду сказав!
— Бачу, — спокійно, без подиву озвався Гай. — Але що це вам дає? Чим допомагає?
— Як? — витріщив очі Іван. — Вас не вражає?
— Ні! Звичайнісінька трансміграція матерії, — заявив Гай. — Ми це робимо. Тільки ми робимо це з толком, розумно. Знаємо, звідки й куди можна перенести той чи інший предмет. А ви — не знаєте! А тому можете потрапити в критичне становище! Ось приблизно так, як трапилося з вами. Ви потрапили в море! А чому? Бо не знали, куди прямуєте. Як сліпці!
Пришельці з минулого мовчали, невдоволено сопіли. Нарешті Петро сказав:
— Ну хай цього вам не потрібно. Але ж можна щось корисне…
— Що?
— Ну… винайти що-небудь! Ще не відкрите… Ось ви… Що б ви хотіли знати?
— Я? — весело запитав Гай. — Я б хотів знати формулу єдиного поля!
— А ви… досі не знаєте? — обережно запитав Петро.
— Не знаємо, — ствердно мовив Гай.
— А що це таке? — кокетливо запитала Варка. — З чим його їдять?
— Мовчи, Луїзо! — перебив її Петро. — Нам не треба знати, що воно таке. Скажу — і все!
— Ну, ну! — підхопив Гай. — Покажи! Це дуже цікаво!
— Петро потер долоні, покректів, ніби піднімав якийсь тягар. Замислився.
— Хай буде спочатку у мене в руках аркуш паперу.
Перед його очима майнув білий метелик, між пальцями опинився аркуш. Гай кивнув.
— Ну гаразд. Далі?
— Хай на цьому аркуші виникне… як ти сказав?
— Формула єдиного поля…
— Еге… Хай виникне формула єдиного поля!
Тиша. Дивиться на папір Іван, дивиться Варка, втупився Петро. Нічого нема. Жодного значка.
Гай тихенько сміється, докірливо похитує головою.
— Ех, ви, мандрівники! Навіть всемогутність може дати лише те, що вже є, що винайдено, зроблено трудом, сформовано працею. А те, чого нема, — зась! Хто вам його дасть? Звідки? Формули єдиного поля ще нема. Навіть на інших планетах…
— Нема? — отетеріло озвався Петро.
— Нема. Може, вона й неможлива! В усякому разі — це не так важливо! Я показав вам, що всемогутність не така вже й необхідна сила!
— Але ж можемо добувати відомі предмети, — вперто вів своєї Петро. — Будувати за своїм бажанням речі, кораблі. Те, що вже є!