Щоб не втратити трон лідера, Пашка сказав їм, що в мене в сумці граната, пістолет і хімічні балони. А сама я – терористка Правого Сектору. І вони на трьох тут же на місці зметикували щиру українську змову з метою доносу та зателефонували до поліції.
На автовокзалі мене вже чекали. Класично: руки на капот, морду туди ж, браслетки на руки – і вйо до відділку. А там уже Пашка із забинтованим вузьким чолом свідчення дає. Як вони намагались мене знешкодити.
- Ми їй ета…Тюлєнь каже: « Стаять!», а вона – ноль на масу. Кіса їй: « Ща мєнтів позвем, сука!», а їй пох@й. Іде в город. А в самої граната , кароче і вона така убивати готова…
Поліцейський злякано:
- Пані, скажіть чесно – саперів визивати? Ви з Правого Сектора?
- Якщо вам сумно, то можете викликати, - сміюся. – Але, якщо чесно, то я не бачу потреби. В цих придурків просторова дезорієнтація і алкогольне марення. Насправді, вони хотіли мене пограбувати і погрожували.
- Брешеш, - гиркнув Пашка. – Якщо я сказав, що тобі пи@дець, то я всім так кажу. То для звязки слів у мене.
- Безперечно, - погоджуюсь. – А два попередніх вбивства стареньких в тебе теж були тільки для зв`язки?
- Не треба мені нагадувати! Я тоді бухий був.
- Наче ти зараз тверезий?
- Стоп! – каже наш дільничий Володя. – По порядку! Що ви всі робили на єврейському цвинтарі? І хто кому загрожував?
- На маршрутку бігла, - відповідаю. – Дорога коротша тудою.
- А ми поняли, що вона опасна і вирішили зупинити, - каже Пашка.
- Теракт предотвратили, - додає Кіса.
- Так. – киває головою Тюлень. – Пашка їй каже: «Стаять, сука! Що в сумці? Ми все знаєм!» А вона, ніби не чує. Тоді він їй: « Тобі пи@дець!» А вона його – х@як по голові! Пашка в отрубон, ми затупили від такої наглості - і вона змилась.
Тим часом поліцейські обережно відкрили блискавку моєї сумочки, пильно подивились на вміст і дістали…
- Це що? – здивовано питає дільничий.
- Вєшьчь, - пояснюю я.
- Граната! – зазирає йому через плече інший. – Учбова. На ній кров.
- Замочила вже когось! – каже Пашка.
Дільничий обережно виймає вєшьчь із сумочки, крутить в руках:
- Не граната, - мовить розчаровано. – Це х@й, хлопці. Але, здається – теж учбовий. І на ньому помада…
- Пані, ви можете пояснити…Ну, тобто…Оце ось учбове в помаді…
- Це вєшьчь, панове, - пояснила я. – І не треба заздрити! А помада - трісла і розтовклась, коли я Пашку пригріла сумочкою по лобешні.
Такого реготу стіни кременецького поліційного відділку не чули, мабуть, давно. Поліцейські роздивлялись мою вєшьчь, робили з нею селфі. Пашка, щоб не сісти за таку нездорову х@йню, приніс на весь відділок піци і кави, а хлопчина, який не хотів одружуватись по зальоту і сидів заарештований за підозрою у згвалтуванні, під тиском аргументу, що такі вєшьчі на зоні будуть йому дуже раді, сам зателефонував майбутній тещі.
Я вже налаштувалась провести ніч в тому відділку, бо моя остання на Тернопіль маршрутка давно поїхала.
Але от… Не знаю: як в райцентрі поширюються новини. Але того вечора я свято увірувала в око боже і фартушкове радіо. Бо вже за якусь годину до поліційного відділку приїхали моя мама, тітка Сонька, її невістка і двоє внуків, начальник СБУ, кореспондент газети «Діалог», наш районний патологоанатом, бухгалтер «Водоканалу», власник нічного клубу, директор музею і заспаний Миросько – адвокат із Дубна.
- Де моя дитина? Де її сумка? Там мій камінь!– з порогу спитала мама.
- Такий, знаєте, на х@я схожий, - додала тітка.
- Бабцю, нащо він вам? – усміхнувся дільничий.
Мама урочисто поставила на стіл літровий слоїк з водою, зняла кришку:
- Телевізор казав, що якщо його запхати у воду з наших Корит, то вона стає цілющою.
- X@я, якщо запхати? – поцікавився дільничий Володька.
- Відморозиш, - пояснила мама. – У воду треба кремінь пхати.
- То на здоров`я помічне, - підтримала її тітка. – Віддайте х@я!
- На здоров`я, кажете? – засміявся дільничий.
- А що ні? – здивувалась тітка Сонька. – Добрий х@й завжди помічний на здоров`я!
- Доооцю!!! – мама побачила вєшьчь на столі і подивилась на мене великими очима. – А чого то воно уже в помаді?!
- Учбовий! – засміялись поліцейські.
- Боже милий! Звращенці якісь недороблені.
Мама дістала хустинку і обтерла вєшьчь. Потім поставила її в слоїк.
- Як тюльпан! – замилувалась тітка Сонька. – Квіточка! І корисне ж яке!
- Садоводи! – буркнула я, бо зрозуміла, що не бачити мені тепер моєї вєшьчі довго.
- Ага, - сказала мама. – Раз ти не поїхала і так безстижо вляпалась, то посієш завтра нагідки, базилік і дике просо.