- внутрішній логічний файл (Internal Logical File - ILF) — група логічно пов'язаних даних, меж додатка, що знаходяться всередині, і підтримуваних введенням ззовні;
- зовнішній інтерфейсний файл (External Interface File - EIF) -група логічно пов'язаних даних, меж додатка, що знаходяться ззовні, і що є внутрішнім логічним файлом для іншого застосування;
- зовнішнє введення (External Input - EI) - транзакція, в разі виконання якої дані перетинають межу додатка ззовні. Це можуть бути як дані, що отримуються від іншого застосування, так і дані, що вводяться в програму користувачем. Отримувані дані можуть бути командами управління або статичними даними. В останньому випадку може виникнути необхідність відновити внутрішній логічний файл;
- зовнішній вивід (External Output - ЕО) - транзакція, при виконанні якої дані перетинають межу додатка зсередини. З ILF і EIF створюються файли виведення або повідомлення і відправляються іншому застосуванню. Виведення також містить похідні дані, що отримуються з ILF;
- зовнішній запит (External Inquiry -EQ) - транзакція, в разі виконання якої відбувається одночасне введення і виведення. У результаті інформація вертається з одного або більше ILF і EIF, Виведення не містить похідних даних, a ILF не оновлюється.
Класи компонентів оцінюються ПО за складністю і належать до категорії високого, середнього або низького рівня складності. Для транзакцій (ЕІ, ЕО, EQ) рівень визначається ПО за кількістю файлів, на які посилається транзакція (File Types Referenced — FTR) і кількості типів елементів даних (Data Element Types - DET). Для ILF і EIF мають значення типи елементів записів (Record Element Types - RET) і DET. Типи елементів записів - цс підгрупа елементів даних у ILF або EIF. Типи елементів даних - це унікальне, не рекурсивне поле підмножини ILF або EIF. Рівні складності і відповідні ним значення FTR і DET описані в FPCPM.
Наприклад, для ЕI з кількістю FTR від трьох і більше, і DЕТ(від 5 до 15) рівень складності визначається як високий. Далі компоненти розподіляються ПЗ за «ваговими категоріями» залежно від рівня їх складності. Наприклад, ILF середньої складності має значення 10, a EQ високої складності - значення 6. Після цього, робиться розрахунок нескоригованих функціональних точок (Unadjusted Function Point - UFP) ПЗ у відповідній формулі [1]:
,
де Nij- i Wij - кількість екземплярів класу і складності j і ного вагоме значення відповідно. Результат розрахунку може бути скоригований за допомогою чинника регулювання вартості (Value Adjustment Factor - VAF). Під час розрахунку VAF враховуються чотирнадцять загальних характеристик системи (General System Characteristic -GSC), які оцінюють загальну функціональність застосування, що розробляється. Ці характеристики відображають можливість повторного використання коду, продуктивність, можливість розподіленої обробки та інші властивості додатка. Кожній GSC привласнюється значення від 0 до 5. Після того, як враховані всі чотирнадцяті, загальних характеристик системи, розраховується чинник регулювання вартості ПО за формулою [4]
,
де Cj-ступінь виливу i-ї GSC. Останньою розраховується кількість повних функціональних точок: FP-UAF* VAF,
Існують додатки, під час оцінювання яких використання стандартних функціональних точок не ефективне. Ці застосування такі: управління процесом у реальному часі, математичні обчислення, симуляція, системні застосування, інженерні застосування, вбудовані системи. Перераховані застосування відрізняються високою інтенсивністю обчислень, часто заснованих на алгоритмах підвищеної складності. Для вирішення завдань розрахунку розміру вказаних застосувань у 1986 році організацією Software Productivity Research (SPR) була розроблена методика аналізу характерних точок ПЗ (feature points). Суть її полягає в тому, що оцінюється кількість алгоритмів у програмі і частково модифікується ступінь значущості (weighting values) для розрахунку FP. Ця методика вважається експериментальною.
7.2. Методи і моделі оцінювання вартості програмного забезпечення
Методи і моделі оцінювання вартості ПЗ можна розділити на дві групи: неалгоритмічні методи і алгоритмічні моделі. До неалгорит-мінних методів належать Price-to-win, оцінка ПЗ Паркінсона, експертна оцінка, оцінка за аналогією. До алгоритмічних моделей, належать SLIM і COCOMO.
Суть неалгоритмічних методів полягає в тому, що при оцінюванні вартості ПО використовуються певні схеми і принципи, а не математичні формули. Нижче проаналізуємо ці методи.
Price-to-win. Метод грунтується на принципі «клієнт, завжди має рацію». Суть методу полягає в тому, то незалежно від передбачуваних реальних витрат на розробку проекту, оцінка вартості ПО коригується відповідно до побажань замовника. Price-to-win фактично є політикою проведення переговорів з клієнтом, тому оцінювання часто застосовується компаніями, що не мають засобів для якісного оцінювання проектів. Застосування методу може мати для розробника певні негативні наслідки: брак ресурсів для виконання проекту, невиконання термінів здачі проекту і як результат — втрата контракту або банкрутство.