Психіатрія знайшла вихід із цієї трудності, повівши мову про dégénérés supérieurs, «високих дегенератів». Чудово, але психоаналіз збагатив нас досвідом, що такі незвичайні нав’язливі симптоми, як і симптоми інших хвороб, та ще й у людей, котрі не є дегенератами, можна надовго усунути. Мені й самому не раз щастило досягти такого результату.
Я вам подам лише два приклади аналізу нав’язливих симптомів: один з моїх ще давніх спостережень, бо кращого я й досі не бачив, а другий із моєї недавньої практики. Я обмежуся такою невеликою кількістю випадків тому, що розповідь про них потребує великої докладності, не слід оминати жодної подробиці.
Дама, якій було років тридцять, страждала від дуже тяжких нав’язливих симптомів. Я, може, допоміг би їй, якби мою роботу не зіпсувала підступна примха долі, — мабуть, згодом я розповім вам про неї. Серед інших нав’язливих дій ця жінка кілька разів здійснювала таку дивну процедуру. Вона вибігала зі своєї кімнати до сусідньої, ставала там на певному місці біля столу, що стояв серед кімнати, викликала дзвінком свою покоївку, давала їй якесь незначне доручення або просто відсилала, а потім знову забігала до своєї кімнати. Цей симптом, звичайно, не можна називати тяжким, але він збуджує нашу цікавість. Пояснення постало само собою найпевнішим, найбездоганнішим способом без ніякого втручання з боку лікаря. Я не знаю, як я б міг бодай трохи здогадатися про значення цієї нав’язливої дії, як пробував би тлумачити її. Бо хоч скільки я запитував хвору: «Чому вона те чинить? Який у цьому сенс?» — вона відповідала: «Я нічого не знаю». Але одного дня, коли мені пощастило подолати її вагання, які вочевидь мали якусь принципову причину, вона раптом немов прозріла й розповіла мені про все, пов’язане з цією нав’язливою дією. Понад десять років тому вона вийшла заміж за набагато старшого за себе чоловіка, що весільної ночі виявив свою імпотентність. Тієї ночі він бозна-скільки разів забігав зі своєї кімнати до її кімнати і повторював спроби, але щоразу марно. А вранці сердито проказав: «Таж буде сором перед покоївкою, коли вона постіль застелятиме», схопив пляшечку червоного чорнила, що припадком була в кімнаті, і вилив її на постіль, але не точно на те місце, де мала б бути така пляма. Я спершу не зрозумів, яким чином цей спогад пов’язаний із нав’язливою дією, бо не бачив нічого спільного, крім забігання з кімнати до кімнати і, мабуть, появи покоївки. Тоді пацієнтка повела мене до столу в другій кімнаті й показала на стільниці велику пляму. Пояснила також, що стає так біля столу тому, щоб покликана покоївка не могла не побачити плями. Тепер уже не можна було сумніватись у тісному зв’язку між теперішньою нав’язливою дією і тією сценою під час весільної ночі, але ще чимало речей годилося з’ясувати.
Насамперед стало ясно, що пацієнтка ототожнила себе зі своїм чоловіком; забігаючи з кімнати до кімнати, вона наслідувала його, грала чоловікову роль. Щоб і далі дотримуватись порівняння, слід припустити, що ліжко й простирадло вона замінила столом і стільницею. Це може видаватися довільним — але хіба даремно ми вивчали символіку сновидь? У сновиддях ми теж часто бачимо стіл, який треба тлумачити як ліжко. Стіл і ліжко разом означають шлюб, тож вони можуть легко заступати одне одного.
Отже, ми вже дістали доказ, що нав’язлива дія має значення; вона видається зображенням, повторенням тієї вкрай важливої сцени. Але ніхто нас не змушує зупинятися на зовнішній схожості; докладніше вивчивши відносини між цими двома ситуаціями, ми, либонь, дійдемо дальших висновків, розкриємо мету нав’язливої дії. Осереддям цієї дії вочевидь є виклик покоївки, якій пацієнтка показує пляму, на відміну від чоловікових слів: «Таж буде сором перед покоївкою». Він — адже вона виконує його роль — тепер уже не соромиться покоївки, бо пляма там, де їй і треба бути. Тож ми бачимо, що жінка не просто повторює сцену, а продовжує та виправляє її, робить такою, якою вона мала бути насправді. Цим вона виправляє ще й інше, те, що тієї ночі було таким прикрим і зумовило потребу вдатися до червоного чорнила, — чоловікову імпотенцію. Отже, нав’язлива дія стверджує: «Ні, це неправда, йому нема чого соромитись перед покоївкою, він не імпотент». Немов у сновидді, вона зображує це бажання як справджене у своїй теперішній нав’язливій дії, що служить тенденції піднести чоловіка над тією колишньою невдачею.