Фіксацію лібідо в дорослих осіб, яку ми запровадили в етіологічне рівняння неврозів як зумовлений конституцією чинник, тепер теж можна розкласти на ще два складники: на вспадковані начатки і на схильності, здобуті в ранньому дитинстві. Ми знаємо, що студенти завжди полюбляють усілякі схеми. Тож подаймо ці всі процеси у вигляді схеми:
Успадкована сексуальна конституція багата на велике розмаїття природжених схильностей, з чого випливає, що той чи той частковий інстинкт сам по собі або разом з іншими може здобути велику силу. З чинником інфантильного досвіду сексуальна конституція утворює ще один «доповнювальний ряд», цілком подібний до вже знайомого нам ряду співвідношень між схильністю і випадковим досвідом у дорослих осіб. Як там, так і тут ми бачимо ті самі крайні випадки і ті самі співвідношення представництва різних чинників. Тут годилося б з’ясувати питання, чи не спричинений переважно спадковим конституційним фактором найяскравіший різновид регресії лібідо — відступ на попередні стадії сексуальної організації, проте відповідь на це запитання найкраще відсунути до часу, коли ми розглянемо набагато більше форм невротичних захворювань.
А тепер зосередьмо увагу на такому факті: аналітичні дослідження доводять, що лібідо невротиків прив’язане до їхнього інфантильного сексуального досвіду. Таким чином цей досвід нібито набуває величезного значення для життя і захворювань людства. Повною мірою таке значення він зберігає доти, доки йдеться про терапевтичну аналітичну роботу. Та, відступивши від цього завдання, неважко побачити, що тут існує небезпека непорозуміння, яке може схилити нас до надто однобокої хибної оцінки життя з погляду самої невротичної ситуації. Значення інфантильного досвіду все ж треба применшити тому, що лібідо повертається до нього регресивно, після вигнання зі своїх пізніших позицій. Звідси вже й недалеко до протилежного висновку, ніби досвід задоволення лібідо в періоді реального формування цього досвіду не має ніякого значення і набуває його лише згодом унаслідок регресії. Пригадайте, що ми вже обговорювали схожу альтернативу, пояснюючи Едіпів комплекс.
Але знайти відповідь нам і тут буде не дуже важко. Твердження, що сексуальне наснаження — а отже, й патогенне значення — інфантильного досвіду посилюється великою мірою завдяки регресії лібідо, безперечно слушне, але було б хибно вважати цю регресію за єдиний визначальний чинник. Слід узяти до уваги ще й інші міркування. Передусім спостереження з усією очевидністю, не полишаючи жодного сумніву, свідчать, що інфантильний досвід має своє власне значення, яке виявляється вже в дитячі роки. Існують навіть дитячі неврози, при яких момент відступу в часі з необхідністю стає вкрай малим, іноді його й зовсім немає, бо захворювання починається зразу після пережитого травматичного досвіду. Вивчення цих дитячих неврозів уберігає нас від багатьох небезпечних непорозумінь при аналізі неврозів дорослих людей, — так само як сновиддя дітей дали нам ключ до розуміння сновидь дорослих. Неврози дітей дуже поширені, набагато поширеніші, ніж звичайно гадають. Їх часто недобачають, вважаючи за ознаки зіпсутості або невихованості, часто їх придушує авторитет батьків-матерів чи вихователів, але згодом, поглянувши з відстані часу, їх завжди неважко розпізнати. Вони виявляються переважно у формі істерії страху. Про те, що це означає, ми поговоримо з вами при іншій нагоді. Коли в пізнішому періоді життя виникає невроз, аналіз неодмінно розкриває, що це безпосереднє продовження того інфантильного захворювання, яке, можливо, існувало тільки в завуальованій, потаємній формі. Проте, як ми вже казали, є випадки, коли оця дитяча нервозність без ніякої перерви переходить у довічну хворобу. В кількох випадках ми змогли проаналізувати дітей, які справді даної миті хворіли на невроз; набагато частіше ми були змушені задовольнятися ретроспективним поглядом на дитячий невроз тепер уже дорослого і знову хворого пацієнта; в таких ситуаціях ніколи не слід забувати про певні корекції та обережність.