Вельмишановні добродійки і добродії! Щойно обговорені речі змушують нас ближче приглянутись до виникнення і значення такої діяльності духу, як «фантазування». Як ви знаєте, її завжди дуже високо цінують, хоча її місце в психічному житті досі ще не з’ясоване. Я вам можу викласти тільки ось що. Як вам уже відомо, Я людини під впливом зовнішньої необхідності мало-помалу привчається шанувати реальність та дотримуватися принципу реальності і змушене при цьому тимчасово, а то й назавжди зректися певних об’єктів та цілей — не лише сексуальних — своїх жадань насолоди. Але відмова від насолоди людині завжди давалася надто тяжко: вона могла терпіти її, тільки маючи певне відшкодування. Тому людина вдавалася до психічної активності, в якій усі відібрані джерела насолоди й полишені способи задоволення існували й далі у формі, яка була вже неприступна вимогам реальності і процесові, який ми називаємо «випробуванням реальністю». Кожне жадання невдовзі набирає форми уявлення, ніби те жадання вже справджене; немає жодного сумніву, фантазія, яка відображує справджене жадання, дає задоволення, хоча людина ясно усвідомлює, що реально цього не відбувається. Фантазуючи, людина й далі тішиться свободою від зовнішнього тиску, тією свободою, якої насправді давно вже немає. Виникає стан, коли людина по черзі стає то твариною, спраглою насолод, то розважливою істотою. Бо того злиденного задоволення, яке може забезпечити їй дійсність, їй просто не вистачає. «Без допоміжних витворів не обійтися», — сказав колись Теодор Фонтане. Творення психічної царини фантазії має свій відповідник у заснуванні «резервацій», «природоохоронних парків» там, де вимоги сільського господарства, транспорту та промисловості загрожують невпізнанно змінити первісне обличчя землі. Природоохоронний парк зберігає цей давній стан, що його, на жаль, в усіх інших місцях віддано в жертву необхідності. Там усе може рости і множитись як йому заманеться — навіть некорисне й шкідливе. Отакою самою резервацією, що вирвалася з-під влади принципу реальності, є психічна царина фантазії.
Найвідомішим продуктом фантазії є так звані сни наяву, про які ми вже знаємо: це уявне задоволення честолюбних, владолюбних та еротичних бажань, що стає тим яскравішим і буйнішим, що наполегливіше дійсність закликає до скромності та терпіння. В них з усією виразністю виявляється суть вигадуваного щастя, відновлення незалежності задоволення від згоди реальності. Ми знаємо, що такі сни наяву — це ядро і модель нічних сновидь. Нічне сновиддя, по суті, — не що інше, як сон наяву з перекрученнями, властивими нічній формі психічної діяльності, що виник завдяки свободі інстинктивних збуджень. Ми вже знайомі з думкою, що й сон наяву не конче буває усвідомленим, є й неусвідомлені сни наяву. Такі неусвідомлені сни наяву — джерело як нічних сновидь, так і невротичних симптомів.
Після дальших пояснень вам стане зрозуміле значення фантазії в утворенні симптомів. Ми казали, що у випадку вимушеної стриманості лібідо, регресуючи, наснажує свої вже полишені позиції, які, проте, зберігали частку його енергії. Це твердження ми не будемо ні спростовувати, ні переглядати, тільки вставимо одну проміжну ланку. Як лібідо знаходить шлях до тих точок фіксації? Що ж, об’єкти і напрями, полишені лібідо, покинуті не зовсім: до них або до похідних від них утворень воно ще з певною силою чіпляється у фантастичних уявленнях. Лібідо потрібно лише повернутися до фантазій, щоб перед ним відкрився шлях до всіх згнічених фіксацій. Ті фантазії тішаться певною толерантністю, між ними і Я ніколи не виникне конфлікту, хоч як гостро вони можуть суперечити одне одному, поки дотримано однієї умови. Ця умова має кількісну природу і порушується внаслідок відпливу лібідо до фантазій. Завдяки цьому відпливу наснаженість фантазій енергією так зростає, що вони стають цілком здатні чинити тиск у бік реалізації. Саме це неминуче доводить до конфлікту між ними і Я. Байдуже, були вони раніше передусвідомлені чи усвідомлені, тепер вони зазнають згнічення з боку Я і стають доступні для притягання з боку неусвідомленого. А тепер від уже неусвідомлених фантазій лібідо переходить аж до їхніх джерел у неусвідомленому, повертається до власних точок фіксації.