Одна з причин, мабуть, полягає в тому, що назва курсу «Вступ до психоаналізу» не відповідає тому розділові, в якому йдеться про неврози. За вступ до психоаналізу нам правило вивчення хибних дій та сновидь; учення про неврози — це сам психоаналіз. Я не вірю, що за такий короткий час я міг би викласти весь матеріал учення про неврози інакше, ніж у такій сконцентрованій формі. Адже вам треба було розповісти про сенс і значення симптомів у зв’язку з зовнішніми та внутрішніми передумовами й механізмом утворення симптомів. Саме це я й спробував зробити, і цей матеріал більш-менш становить ядро того, що сьогодні може запропонувати психоаналіз. При цьому ми багато говорили про лібідо та його розвиток, трохи згадували й розвиток Я. Завдяки вступові ви підготовані й до розуміння основ нашої техніки, розуміння широких концепцій неусвідомленого та згнічення (опору). В одній із наступних лекцій ви дізнаєтесь, де саме психоаналітична праця органічно триває далі. Тим часом я ніколи від вас не приховував, що весь наш виклад спирається тільки на вивчення єдиної групи невротичних уражень — так званих неврозів переносу, а механізм утворення симптомів я простежив тільки на прикладі неврозу істерії. Хоча ви, може, й не здобули твердих знань і не пам’ятаєте кожної подробиці, я все-таки сподіваюсь, що ви принаймні маєте уявлення, якими засобами послуговується психоаналіз, які проблеми він порушує і які результати здатний запропонувати.
Я приписав вам побажання, щоб я почав розповідати про неврози з опису поведінки невротиків, страждань, яких вони зазнають при неврозах, і того, як вони захищаються від них, як пристосовуються до них. Це, звичайно, цікавий і вартий вивчення матеріал, його не дуже важко й розглядати, проте немає рації починати саме з нього. Адже виникла б небезпека не відкрити неусвідомленого, не помітити великого значення лібідо, і все було б оцінене так, як воно видається Я самого невротика. Те, що це Я — ненадійна і аж ніяк не безстороння інстанція, видно як на долоні. Бо Я — це сила, яка заперечує неусвідомлене і згнічує його, — тож як можна покладатися на нього в усьому, що стосується неусвідомленого? А згнічене передусім складається з відкинутих вимог сексуальності; цілком зрозуміло, що ми ніколи не дізнаємось про їхній обсяг і значення, переймаючи погляди Я. Тільки-но почавши здогадуватись про природу згнічення, нам слід застерегтися, щоб не поставити за суддю в цій справі одну з двох супротивних сторін, і, звичайно, не переможну. Ми вже попереджені, що признання Я можуть завести на хибний шлях. Якщо вірити Я, воно нібито всюди активне, тобто само прагнуло створити свої симптоми. Ми знаємо, що великою мірою Я поводиться пасивно, проте згодом намагається приховати й прикрасити таке своє поводження. Але ці спроби не завжди йому вдаються — при симптомах неврозу нав’язливих станів воно змушене визнати, що стикається з чимсь чужим, насилу боронячись від нього.
Хто не дотримається цих засторог і прийматиме фальсифікації Я за чисту монету, той і справді полегшить собі завдання і уникне всього того опору, на який наражається психоаналіз, наголошуючи неусвідомлене, сексуальність і пасивність Я. Той може заявити разом з Альфредом Адлером, що «нервозний характер» — причина неврозу, а не його наслідок, але буде нездатний пояснити бодай одну подробицю утворення симптомів або хоч однісіньке сновиддя.
Ви запитаєте: «Невже й справді не можна об’єктивно з’ясувати, яку роль відіграє Я в нервозності й утворенні симптомів, не нехтуючи цілковито при цьому ті чинники, що їх відкрив психоаналіз?» Я відповім: «Звичайно, це має бути можливим і колись таке й справді станеться, але психоаналіз працює в іншому напрямі, тож йому й не годиться починати саме з цього». Зате можна добре передбачити, коли це завдання стане складовою частиною психоаналізу. Є неврози, в яких Я бере набагато діяльнішу участь, ніж у тих, що ми їх вивчали досі, й такі неврози ми називаємо нарцисичними. Аналітичне дослідження цих уражень дозволить нам найбезсторонніше і найнадійніше з’ясувати участь Я в невротичних захворюваннях.
Один із зв’язків Я зі своїм неврозом такий очевидний, що його можна помітити з самого початку. Його, здається, не бракує ніде, але найвиразніше він проступає при тих ураженнях, до розуміння яких нам сьогодні ще дуже далеко: при травматичних неврозах. Вам треба знати, що у спричиненні й механізмі всіх розмаїтих форм неврозів завжди беруть участь ті самі чинники, проте при утворенні симптомів головного значення набуває той або той з цих чинників. Це немов актори однієї трупи, де кожен має своє головне амплуа: герой, довірник, інтриган тощо, але кожен обирає для свого бенефісу іншу п’єсу. Приміром, фантазії, що обертаються в симптоми, найпомітніші при істерії, протилежне наснаження, або реактивні утворення Я, займає чільне місце при неврозі нав’язливих станів; те, що ми у сновиддях назвали вторинним опрацюванням, виступає наперед як марення при параної.