Вельмишановні добродійки і добродії, коли ви як лікарі почнете працювати з невротиками, то скоро відмовитесь від сподівань, що ті з хворих, котрі найбільше скаржаться й нарікають на свою хворобу, найшвидше підуть назустріч вашим зусиллям і чинитимуть щонайменший опір. Радше буває навпаки. Ви без труднощів зрозумієте: все, що збільшує виграш від хвороби, посилює опір, пов’язаний зі згніченням, і перешкоджає терапевтичному впливу. До тієї частини виграшу від хвороби, що, так би мовити, народжується з симптомом, слід додати ще другу, яка виникає згодом. Коли така психічна структура, як хвороба, існує довгий час, вона зрештою поводиться мов незалежна істота, виявляє щось подібне до інстинкту самозбереження; формується своєрідний modus vivendi між нею та іншими складниками психічного життя — навіть тими, які, по суті, ворожі їй, — і навряд чи бракує нагод, коли вона знову може засвідчити свою корисність і потрібність, хвороба немов набуває вторинної функції, і та функція знову зміцнює її статус. Візьмімо тепер замість прикладу з патології яскраву ілюстрацію з повсякденного життя. Тямущий робітник, що сам собі заробляв на прожиття, внаслідок нещасного випадку на виробництві став калікою. Роботі тепер уже кінець, але бідолаха від часу до часу отримує невеличку пенсію за каліцтво й навчився використовувати свою куксу як жебрак. Його новий, хоч і погіршений спосіб існування цілковито спирається на те, що урвало його попереднє існування. Якби ви змогли усунути його каліцтво, то попервах позбавили б його засобів існування, бо постало б питання, чи він ще здатний узятися до попередньої роботи. Те, що при неврозах відповідає такому вторинному використанню хвороби, можна назвати вторинним виграшем від хвороби, ставлячи його поряд із первинним.
Загалом я хочу вам нагадати, щоб ви не недооцінювали практичного виграшу від хвороби і не перебували під дуже великим враженням його теоретичного значення. Як не брати до уваги раніше згаданих винятків, виграш завжди нагадує нам одну з ілюстрацій «розуму звірів», які подає Оберлендер у своїх «Fliegenden Blättern». Араб їде верхи на верблюді по вузенькій стежці, прорубаній на схилі крутої гори. Раптом за поворотом він помічає лева, що готується скочити на нього. Вершник не бачить виходу: з одного боку — прямовисна стіна, з другого — прірва; повернути й утікати неможливо, вже пропащий, гадає він. Натомість верблюд не такої думки. Разом із вершником він шугає в прірву, лев тільки очима кліпнув. Як правило, допоміжні засоби, що їх створює невроз, дають для хворого не кращий результат. Можливо, це стається тому, що вирішення конфлікту через утворення симптомів — зрештою, автоматичний процес, який може не відповідати вимогам життя і водночас не даватиме людині використовувати свої найкращі й найвищі сили. Якщо існує можливість вибирати, перевагу слід віддавати чесній боротьбі з долею.
Вельмишановні добродійки і добродії! Я повинен вам пояснити ще й інші мотиви, чому я не почав викладу вчення про неврози з повсякденної нервозності. Ви, можливо, гадаєте, ніби я так учинив через те, що потім мені було б набагато важче довести сексуальне походження неврозів. Але ви помиляєтесь. Щоб дійти такого висновку, при неврозах переносу ми й справді мусили починати з тлумачення симптомів, натомість при поширених формах так званих актуальних неврозів етіологічне значення сексуального життя — очевидний факт, якого годі не помітити. Я натрапляв на нього понад двадцять років, поки одного разу запитав себе, чому, обстежуючи невротиків, ми послідовно обминаємо все, що пов’язане з їхньою сексуальною активністю. Тодішні мої дослідження призвели до того, що я втратив популярність у хворих, зате невдовзі завдяки своїм зусиллям я дійшов висновку, що коли vita sexualis нормальне, немає ніяких неврозів — я маю на увазі, актуальних неврозів. Я знаю, що це твердження занадто ігнорує властиві людям індивідуальні відмінності й містить велику невизначеність, неминуче пов’язану зі словом «нормальний», але як приблизний орієнтир воно й досі зберігає свою вагу. Я тоді навіть зайшов так далеко, що визначав специфічні зв’язки між певними формами неврозів і окремими формами сексуальних розладів; не сумніваюся, що сьогодні я міг би провести ті самі спостереження, якби мав перед собою такий же матеріал хворих. Я досить часто спостерігав, що чоловік, задовольняючись якоюсь неповноцінною формою сексуального задоволення, наприклад онанізмом з допомогою руки, захворює на певну форму актуального неврозу і цей невроз швидко поступається місцем іншому, коли чоловік удається до іншого, теж не бездоганного способу сексуального задоволення. Тоді я за змінами в стані хворого міг визначати зміну способів його статевого життя; крім того, я навчився затято боронити свої припущення, аж поки мені вдавалося подолати нещирість пацієнта і змусити його підтвердити мої висновки. Правда, вони тоді воліли перейти до якогось іншого лікаря, що не так ревно розпитував би про їхнє сексуальне життя.