Психоаналіз як науку характеризує не матеріал, який він розглядає, а методи його роботи. Не змінюючи суті цих методів, їх можна з не меншим успіхом застосувати до історії культури, релігієзнавства, міфології, ніж до вчення про неврози. Метою і досягненням психоаналізу стало не що інше, як відкриття неусвідомленого в психічному житті. Психоаналіз ніяк не може підступитися до вирішення проблеми актуальних неврозів, симптоми яких, імовірно, виникають унаслідок прямих інтоксикацій; він може лише трохи прояснити її, полишивши це завдання медико-біологічним дослідженням. Тепер ви, мабуть, краще розумієте, чому я саме так скомпонував свій матеріал. Якби я вам викладав «Вступ до теорії неврозів», було б безперечно слушно почати від простих форм актуальних неврозів і йти до складних психічних хвороб, спричинених порушеннями лібідо. Я спершу мав би розповісти все, що ми з різних джерел знаємо або гадаємо, ніби знаємо, про актуальні неврози, а потім заговорив би про психоаналіз як про найважливіший метод, який дає змогу прозирнути природу психоневрозів. Натомість я мав намір прочитати курс «Вступ до психоаналізу» і оголосив про це; для мене важливо, щоб ви мали уявлення про психоаналіз, а не якесь знання про неврози, і тому актуальні неврози, які нічого не дають для розуміння психоаналізу, я не міг висувати на перше місце. Думаю, такий мій вибір найпридатніший і для вас, бо з огляду на свої незглибимі гіпотези й далекосяжні взаємозв’язки психоаналіз заслуговує на місце серед зацікавлень кожної культурної людини; вчення про неврози — такий же розділ медицини, як і будь-які інші.
Тим часом у вас є підстави сподіватися, що й про актуальні неврози ми дізнаємось щось цікаве. Ці сподівання зумовлює вже навіть тісний клінічний зв’язок актуальних неврозів із психоневрозами. Отож я розкажу вам, що ми розрізняємо три чисті форми актуальних неврозів: неврастенію, невроз страху та іпохондрію. Навіть така класифікація зазнає критичних закидів: терміни, щоправда, вживані повсюдно, проте їхнє значення хистке й непевне. Є лікарі, що заперечують будь-яке виокремлення в плутаному світі невротичних явищ, не вирізняють ніяких клінічних єдностей, чи то типів хвороб, і навіть не визнають поділу на актуальні неврози та психоневрози. Думаю, вони зайшли задалеко й проминули шлях, що веде до поступу. Названі форми неврозів інколи трапляються в чистій формі, а найчастіше комбінуються один з одним і з якимсь психоневротичним ураженням. Цей факт не конче має спонукати нас відмовитись розрізняти їх. Подумайте про різницю між ученням про мінерали та петрологію в мінералогії. Мінерали описують індивідуально, — певне, з огляду на обставину, що їх так часто знаходять у вигляді кристалів, виразно відокремлених від свого середовища. Гірські породи складаються з суміші мінералів, які поєдналися, звичайно ж, не випадково, а внаслідок умов свого формування. В ученні про неврози ми ще дуже мало розуміємо процес їхнього розвитку, щоб сформулювати щось подібне до петрології. Ми, проте, чинимо найрозумніше, коли з усієї сукупності спершу вибираємо розрізнювані клінічні елементи, які можна порівняти з мінералами.
Важливим додатком до наших знань про утворення симптомів при психоневрозах є вартий згадки зв’язок між симптомами актуальних неврозів та симптомами психоневрозів: симптом актуального неврозу часто становить ядро або попередню стадію психоневротичного симптому. Найвиразніше такий зв’язок проступає між неврастенією і неврозом переносу, названим конверсійною істерією, між неврозом страху та істерією страху, а також між іпохондрією і формами, які ми розглянемо згодом, а саме парафренією (dementia praecox і параноєю). Візьмімо за приклад випадок істеричного головного болю або шпигання в попереку. Аналіз свідчить, що через згущення та зсув він стає сурогатом задоволення для цілої низки сексуальних фантазій або спогадів. Але колись цей біль існував реально, і тоді він був симптомом, безпосередньо спричиненим сексуальним токсином, соматичним виявом збудження лібідо. Ми аж ніяк не стверджуємо, що всі істеричні симптоми мають таке ядро, але виявляється, що таке ядро наявне дуже часто і що всі — чи то нормальні, чи то патологічні — наслідки впливів на тіло збуджень лібідо найпридатніші для утворення симптомів істерії. Вони тоді відіграють роль піщинки, яку молюск огортає шарами перламутру. Таким самим чином минущі ознаки сексуального збудження, яке супроводить статевий акт, стають найзручнішим і найпридатнішим матеріалом для утворення психоневротичних симптомів.