Деякі вказівки до розуміння невротичного страху дають нам клінічні спостереження, і я вам зараз поясню їхнє значення.
А. Неважко з’ясувати, що очікувальний страх, або загальний переляк, тісно пов’язаний із певними процесами сексуального життя, чи, радше, з певними способами застосування лібідо. Найпростіший і найповчальніший випадок такого роду ми спостерігаємо в осіб, які зазнають так званого марного (фрустрованого) збудження, коли інтенсивне сексуальне збудження не має змоги достатньо розрядитись і не доходить до задовільного кінця. Такий стан трапляється, наприклад, у чоловіків за часів залицяння і в жінок, чиї чоловіки не досить потентні або з обережності зумисне скорочують статевий акт чи закінчують його невластивим чином. За таких обставин збудження лібідо зникає і його заступає страх — у формі і очікувального страху, і нападів та еквівалентів страху. Уривання статевого акту з обережності, якщо воно вже становить частину звичайного сексуального режиму, стає причиною неврозу страху в чоловіків, а надто в жінок так послідовно, що в медичній практиці в цих випадках найрозумніше було б з’ясувати, чи немає там такої етіології. Величезна кількість випадків доводить, що невроз страху зникає, якщо відмовитись від неналежної сексуальної практики.
Наскільки я знаю, факт зв’язку між сексуальною стриманістю і страхом уже не заперечують навіть ті лікарі, які далекі від психоаналізу. Проте я цілком можу собі уявити, що вони не полишають спроб надати цьому зв’язку зворотного характеру, припускаючи, ніби тут ідеться про осіб, які з самого початку мали схильність до всіляких страхів, тож і в сексуальній царині вони виявляють стриманість. Рішучим аргументом проти цього є реакція жінок, чия сексуальна практика має, по суті, пасивну природу, тобто визначена поведінкою їхніх чоловіків. Що темпераментніша жінка, — отже, що сильніший у неї потяг до статевих стосунків і більша здатність задовольнятись, то з більшою ймовірністю вона реагуватиме явищами страху на імпотентність свого чоловіка або на coitus interruptus, натомість у житті фригідних або мало сексуальних жінок таке недбання відіграє набагато меншу роль.
Сексуальна стриманість, до якої сьогодні по-дружньому закликають лікарі, матиме, природно, таке саме значення в зародженні страху тільки тоді, коли лібідо, позбавлене задовільних розряджань, відносно сильне, а сублімація недостатня, щоб нейтралізувати велику його частину. Тільки кількісний чинник визначає, виникне зрештою хвороба чи ні. Навіть там, де йдеться не про хворобу, а про формування характеру, неважко пересвідчитися, що сексуальні обмеження йдуть рука в руку з певною боязливістю та обачністю, натомість безстрашність і відвага несуть із собою нескуте задоволення сексуальних потреб. Хоча розмаїті культурні впливи вельми змінюють і ускладнюють ці відносини, в пересічної людини пов’язаність страху з сексуальними обмеженнями є безперечним фактом.
Я виклав вам ще далеко не всі спостереження, які промовляють на користь уже згаданого генетичного зв’язку між лібідо і страхом. До них належить, наприклад, вплив певних життєвих періодів на виникнення патологічного страху, — таких періодів, як статеве дозрівання і менопауза, під час яких значно підвищується витворення лібідо. При збудженнях можна часто безпосередньо спостерігати змішування лібідо і страху, а зрештою остаточну заміну лібідо страхом. Враження, яке справляють ці всі факти, подвійне: по-перше, йдеться про нагромадження лібідо, перед яким закриті шляхи його нормального застосування, а по-друге, ми стаємо свідками процесів, які відбуваються в суто соматичній царині. Як з лібідо виникає страх, ми поки що не здатні пояснити; безперечне те, що лібідо щезає і його заступає страх.
Б. Другу вказівку ми дістаємо з аналізу психоневрозів, зокрема істерії. Ми вже чули, що при цьому ураженні супроводом до симптомів часто виступає страх, але часто трапляється й нічим не зумовлений страх, виявляючись у формі нападів або тривалих станів. Хворі не спроможні відповісти, чого вони бояться, і — безперечно, з допомогою вторинного опрацювання — пов’язують свій страх із першими-ліпшими фобіями, як-от смерті, божевілля, апоплексичного удару. Проаналізувавши ситуацію, з якої походить страх або симптоми, що їх супроводить страх, можна, як правило, з’ясувати, який нормальний психічний процес був перерваний і його заступили вияви страху. Цю думку можна сформулювати й по-іншому: ми так конструюємо неусвідомлений процес, немов він зовсім не зазнавав згнічення і без перешкод проник у свідомість. Цей процес супроводився певним афектом, і тепер, на превеликий подив, ми дізнаємося, що цей супровідний до нормального процесу афект, байдуже, який його характер, після згнічення неодмінно поступається страхові. Отже, коли розглядати істеричний стан страху, його неусвідомлений відповідник може бути збудженням подібної до нього природи — страхом, соромом, збентеженням, — так само як і позитивним збудженням лібідо або ворожими, агресивними почуттями — люттю чи гнівом. Отож страх — загальновизнана поширена монета, на яку обмінюються або можуть обмінюватись усі афективні збудження, якщо відповідний їм зміст уявлень зазнав згнічення.