Повернімося тепер до фобій. Сподіваюсь, ви вже побачили, якою недостатньою була б спроба пояснити лише їхній зміст, не цікавлячись нічим іншим, крім того, чому саме той або той об’єкт чи якась ситуація стали об’єктом фобії. Зміст фобії має для неї самої десь таке саме значення, як явне сновиддя для власне сновиддя, — це лише фасад. Можна ще додати, зробивши необхідні поправки, що серед змісту різних фобій є чимало такого, що, як зазначав Стенлі Гол, дуже добре годиться на роль об’єкта страху завдяки філогенетичній спадщині. Це навіть узгоджується з тим, що чимало з цих об’єктів страху не мають ніякого зв’язку з небезпекою — крім хіба символічного.
Отак ми пересвідчилися, що проблема страху справді посідає просто-таки центральне місце в питаннях психології неврозів. При цьому в нас склалося переконливе враження, що розвиток страху пов’язаний із долею лібідо й системою неусвідомленого. Тільки один аспект стоїть перед нами одинцем, утворивши немов прогалину в наших уявленнях: факт — і навряд чи можна його заперечити, — що реальний страх слід розглядати як вияв інстинкту самозбереження Я.
Лекція 26
Теорія лібідо й нарцисизм
Вельмишановні добродійки і добродії! Ми вже не раз, а востаннє зовсім недавно згадували, що існує відмінність між інстинктами Я і сексуальними інстинктами. Спершу згнічення показало нам, що вони можуть суперечити одні одним і що сексуальні інстинкти, формально скорившись, змушені шукати задоволення на кружних шляхах регресії і завдяки своїй нездоланності одержують там відшкодування за попередню поразку. Потім ми дізналися, що обидві групи інстинктів з самого початку по-різному пов’язані з виховною необхідністю, проходять неоднаковий шлях розвитку і по-різному співвідносяться з принципом реальності. І, нарешті, ми нібито дізналися, що сексуальні інстинкти, на відміну від інстинктів Я, дуже тісно поєднані з афективним станом страху, — висновок, який в одному важливому пункті видається нам недоведеним. А щоб підтвердити його, ми змушені зважити на ще один додатковий непересічний факт: непогамування голоду чи спраги, двох головних інстинктів самозбереження, ніколи не призводить до перетворення їх у страх, натомість перехід незадоволеного лібідо в страх належить до найвідоміших і найчастіше спостережуваних феноменів.
Наші підстави розрізняти інстинкти Я та інстинкти самозбереження навряд чи можна похитнути. Ми навіть припускаємо, що життя сексуальних інстинктів — це особливий різновид діяльності індивіда. Можна лише запитати, якої ваги ми надаємо цьому поділові, яку глибину приписуємо йому. Відповідь залежатиме від результатів з’ясування, якою мірою сексуальні інстинкти в своїх соматичних та психічних виявах поводяться інакше, ніж решта інстинктів, що ми їх протиставимо сексуальним, і яке значення мають наслідки такого поділу. А втім, у нас немає причини стверджувати, ніби існує відчутна сутнісна різниця між обома групами інстинктів. Обидві постають перед нами як просто назви джерел енергії в індивіда, і дискусію, чи вони, по суті, одне, а чи їхня природа різна, і, якщо вони одне, то коли ж поділяються, не можна провадити, вдаючись лише до уявлень, треба звертатися до біологічних фактів, що правлять за основу для них. Про це ми поки що знаємо дуже мало, а якби навіть знали більше, те знання однаково не стосувалося б наших аналітичних завдань.
Мало нам буде користі й тоді, коли ми, подібно до Юнґа, заявимо про первісну єдність усіх інстинктів і всю енергію, що виявляється в них, назвемо лібідо. Оскільки сексуальну функцію ніякими викрутнями не можна випхати з царини психічного життя, ми тоді були б змушені говорити про сексуальне і несексуальне лібідо. Проте назву лібідо можна з повним правом застосовувати тільки до інстинктивних сил сексуального життя, що ми й робили досі.