А що можна сказати про випадки, коли переслідувач не належить до тієї самої статі, що й переслідуваний: адже вони суперечать нашому поясненню, що хвороба є захистом від гомосексуального лібідо? Одного разу мені трапилася нагода вивчати такий випадок, і, хоч він нібито суперечив нашому твердженню, я добачив у ньому підтвердження. Молода дівчина, що гадала, ніби її переслідує чоловік, із яким вона двічі мала інтимні стосунки, спершу й справді була жертвою марення, спрямованого проти жінки, яку можна було розуміти як заступницю матері. Тільки після другої сексуальної зустрічі з чоловіком вона зробила поступ і відірвала це марення від жінки, перенісши його на чоловіка. Отже, й у цьому випадку спочатку існувала умова, що переслідувач належить до тієї самої статі, що і його жертва. У своїх скаргах адвокатові та лікареві пацієнтка не згадувала про цю попередню стадію свого марення, і тому видавалося, ніби виникає суперечність із нашим розумінням параної.
Гомосексуальний вибір об’єкта з самого початку тісніше пов’язаний із нарцисизмом, ніж гетеросексуальний, тому, коли відхиляють небажано сильні гомосексуальні потяги, повернення до нарцисизму стає вкрай легким. Досі я мав дуже мало нагод розповідати вам про основи любовного життя, наскільки ми його вже пізнали, і навряд чи зможу надолужити це тепер. Я розкажу тільки ось що: вибір об’єкта, цей крок уперед у розвитку лібідо, що йде після нарцисичної стадії, може відбуватися за двома основними типами. Ці типи такі: нарцисичний тип, згідно з яким на місце власного Я ставиться об’єкт, якомога подібніший до нього, та опорний тип, згідно з яким об’єктами лібідо стають особи, які набули вартості з огляду на те, що задовольняли інші життєві потреби. Сильну фіксацію лібідо на нарцисичному типі вибору об’єкта ми вважаємо ще й за схильність до явного гомосексуалізму.
Пригадайте, як на нашій першій зустрічі в цьому семестрі я розповів вам про випадок марення ревнощів в однієї жінки. Тепер, коли ми вже дійшли до самого кінця, ви, звичайно, хочете почути, як ми психоаналітично пояснюємо марення. Але я вам скажу про це менше, ніж ви сподіваєтесь. Невразливість марення до логічних аргументів та реальних життєвих фактів можна пояснити так само, як і у випадку з нав’язливими станами: зв’язком з неусвідомленим, яке представлене маренням або нав’язливою ідеєю і згнічується. Різниця між ними полягає в різній топографії та динаміці обох уражень.
При меланхолії (хоча під цією назвою описані дуже різні клінічні форми), як і при параної, теж можливо знайти місце, з якого можна поглянути на внутрішню структуру цього ураження. Ми дізналися, що всі докори, якими меланхолік мучить себе найнещаднішим чином, насправді звернені до іншої особи — до сексуального об’єкта, або втраченого, або знеціненого внаслідок якоїсь його провини. Звідси можна виснувати, що меланхолік, хоч і відтягнув своє лібідо від об’єкта, зробив це в результаті процесу, який слід назвати нарцисичним ототожненням: помістив той об’єкт у власне Я, немов спроектувавши його на себе. Я можу подати вам тут лише образний опис, а не докладну топографічно-динамічну характеристику. Власне Я тоді трактують як покинутий об’єкт, і воно зазнає всіх агресивних і мстивих нападів, які призначались об’єктові. Навіть суїцидальні пориви меланхоліків стануть нам зрозуміліші, коли зважити, що озлоблення хворого спрямоване водночас і на власне Я, і на коханий та ненависний об’єкт. При меланхолії, як і при інших нарцисичних ураженнях, дуже виразно проступає така риса життя емоцій, яку, за Блейлером, ми звикли називати амбівалентністю. Під нею ми розуміємо наявність суперечливих, водночас приязних і ворожих почуттів до однієї особи. На жаль, протягом наших лекцій я не маю змоги докладно розповісти вам про амбівалентність почуттів.