І справді, що більший ми здобуваємо досвід, то менше в нас змоги заперечувати цю поправку, яка присоромлює всю нашу науку. Попервах нам іще видається, що аналітичне лікування зіткнулося з якоюсь суто випадковою перешкодою, не пов’язаною з його метою і не спричиненою ним. Але, коли така ніжна любов пацієнта до лікаря послідовно трапляється в кожному новому випадку, зароджується навіть за найнесприятливіших обставин, коли існує просто гротескна невідповідність між пацієнтом і лікарем, — приміром, у підстаркуватої жінки до сивобородого чоловіка, — навіть там, де, на нашу думку, немає ніяких спокус, тоді ми полишаємо ідею про випадковий характер перешкод і визнаємо, що тут ідеться про феномен, найтісніше пов’язаний із самою природою хвороби.
Цей новий факт, який ми всупереч власній волі змушені визнати, ми називаємо переносом. Під цим ми розуміємо перенос почуттів на особу лікаря, бо не віримо, що ситуація лікування могла б виправдати такі почуття. Ми радше припускаємо, що ця готовність походить з іншого джерела; вона була вже сформована у хворого і вхопилася за нагоду аналітичного лікування, щоб перейти на особу лікаря. Перенос може виявлятись як бурхлива вимога кохання, а може набувати й поміркованих форм. Коли йдеться про молоду дівчину і старого чоловіка, то замість бажання бути коханою може виявитись бажання стати улюбленою донькою; лібідозне жадання може проступити в пом’якшеній формі як пропозиція нерозривної, але ідеальної, платонічної дружби. Чимало жінок спромагається сублімувати перенос і так змоделювати його, що він урешті якось виправдає своє існування, інші виявляють перенос у його грубій, первісній, здебільшого неможливій формі. Але, по суті, він зажди лишається тим самим, і ми непомильно реєструємо, що джерело в нього одне.
Перше ніж запитати, як нам класифікувати цей факт, опишімо його трохи докладніше. А що, коли пацієнти чоловіки? Можна сподіватися, що тут не втрутиться такий обтяжливий чинник, як різниця статей і статеве притягання. Що ж, відповідь буде така: ситуація не дуже відрізнятиметься від ситуації з жінками. Та сама прив’язаність до лікаря, та сама переоцінка його особистих рис, та сама перейнятість його інтересами, ті самі ревнощі проти всіх, хто пов’язаний із ним. Сублімовані форми переносу між чоловіком і чоловіком трапляються частіше, а прямі сексуальні вимоги — рідше тією мірою, якою явна гомосексуальність поступається іншим виявам цього часткового інстинкту. Крім того, в пацієнтів-чоловіків лікар частіше, ніж у жінок, спостерігає такі форми переносу, які на перший погляд нібито суперечать усьому, описаному вище, — ворожий, або негативний перенос.
Передусім нам слід усвідомити, що перенос існує в пацієнта з самого початку лікування і якийсь час становить найпотужнішу рушійну силу роботи. Перенос ніяк не виявляється, і ним немає потреби перейматися, поки він сприяє проваджуваній спільно аналітичній роботі. Та, коли він переходить в опір, лікар уже змушений звернути на нього увагу і при цьому з’ясовує, що ставлення до лікування змінюється під впливом двох різних і протилежних одна одній обставин: по-перше, коли ніжна прихильність стала такою сильною і ознаки її походження з сексуальної потреби проступили з такою виразністю, що проти неї зародився внутрішній спротив, і, по-друге, коли в його основі не прихильні, а ворожі почуття. Як правило, ворожі почуття з’являються пізніше, ніж прихильні, і прикриваються ними; коли ж вони виявляються одночасно — це добрий приклад амбівалентності почуттів, що виявляється в більшості наших інтимних стосунків з іншими людьми. Ворожі почуття означають не меншу прив’язаність почуттів, ніж прихильні: адже відкидання чогось означає таку саму залежність, як і цілковита покора йому, — різні тільки ознаки цих залежностей. Те, що ворожі почуття до лікаря заслуговують на назву «перенос», не викликає в нас жодного сумніву, бо ситуація, що склалася при лікуванні, не дає жодного приводу для їхнього зародження; необхідність саме такого розуміння негативного переносу підтверджує правильність нашої оцінки позитивного, або любовного переносу.