Пряме навіювання — це сугестія, спрямована проти виявів симптомів, боротьба між вашим авторитетом і мотивами хвороби. При цьому ви анітрохи не переймаєтесь тими мотивами, а лише вимагаєте від хворого, щоб він придушив їхній вияв у вигляді симптомів. І тут немає принципової різниці, привели ви хворого в гіпнотичний стан чи ні. Адже Бернгайм із властивою йому прозірливістю справді стверджував, що найістотнішим у явищах гіпнотизму є сугестія, а сам гіпноз — це тільки наслідок сугестії, сугестований, навіяний стан; Бернгайм віддавав перевагу навіюванню в стані неспання, яке може дати ті самі результати, що й навіювання під час гіпнозу.
А тепер що саме вам кортить спершу почути — дані досвіду чи теоретичні розважання?
Почнімо з першого. 1889 р. я розшукав Бернгайма в Нансі, став його учнем і переклав його книжку про навіювання німецькою мовою. Я кілька років використовував сугестивні методи лікування — спершу тільки заборонне навіювання, а згодом поєднував його з Броєровою системою докладного вивчення життя пацієнта. Отже, про результати гіпнотичної, чи то сугестивної, терапії я можу говорити, спираючись на свій широкий досвід. Згідно з давнім медичним приписом, ідеальна терапія має бути швидка, надійна і не прикра для пацієнта, проте Бернгаймові методи задовольняють лише дві з цих вимог. Лікування за його системою можна провадити набагато швидше — незмірно швидше, — ніж аналітичне лікування, і воно не завдає пацієнтові ні труднощів, ні клопоту. А для лікаря воно врешті стає одноманітним: адже в будь-якому разі він діє одним способом, відтворює той самий церемоніал, щоб заборонити існування найрізноманітніших симптомів, часом анітрохи не розуміючи ні їхнього сенсу, ні значення. Це була не наукова діяльність, а якась суто реміснича робота, що скидалася на ворожіння, чари і штукарство, але з огляду на інтереси хворого цього не брали до уваги. Тільки третьої вимоги не задовольняв цей метод лікування: він у жодному аспекті не забезпечував надійності. З одними хворими його можна було застосовувати, з іншими — ні, в деяких випадках можна було досягти дуже багато, в інших — жалюгідно мало, і ніхто не знав чому. Ще прикрішим за таку примхливість була нетривалість результатів. Минало трохи часу, і, якщо ви чули про пацієнта, давня хвороба поверталась або ж її заступала якась нова хвороба. Можна було знову братися до гіпнозу. Проте ми завжди зважали на продиктоване досвідом попередження і стереглися, щоб унаслідок частого застосування гіпнозу не позбавити пацієнта самостійності й не привчити його до цієї терапії, мов до наркотику. Щоправда, часом нам удавалося все, чого ми прагнули: після невеликих зусиль ми досягали повного і тривалого успіху. Але причини такого задовільного результату лишалися невідомі для нас. В одному випадку, коли я цілковито усунув тяжкий стан після короткого гіпнотичного лікування, він повернувся в незміненому вигляді після того, як пацієнтка без ніякого приводу з мого боку пройнялася до мене ворожістю; після нашого примирення я знову і вже набагато ретельніше звільнив її від цього стану, але він ще раз повернувся, коли пацієнтка вдруге стала неприхильна до мене. Іншого разу трапилось, що хвора, яку я не раз позбавляв нервових станів із допомогою гіпнозу, під час лікування одного надто вже впертого нападу раптом обійняла мене руками за шию. Такі випадки хоч-не-хоч змушують замислитись над природою і походженням властивого лікареві сугестивного авторитету.
Поки що йшлося про досвід. Він показав нам, що, відмовившись від прямого навіювання, ми не втратили чогось незамінного. Але тепер додаймо до фактів іще трохи розважань. Застосування гіпнотичної терапії вимагає і від пацієнта, і від лікаря лише невеликих зусиль. Така терапія напрочуд узгоджується з поширеними серед більшості лікарів поглядами на неврози. Лікар каже невротикові: «У вас немає нічого серйозного, це просто нерви, тому я за кілька хвилин кількома словами розвію всі ваші труднощі». Але це суперечить нашим уявленням про енергію: як можна невеликими зусиллями зрушити величезний тягар, якщо безпосередньо братися до діла, не використавши належних допоміжних засобів? Поки всі обставини лишаються більш-менш однакові, досвід навчає нас, що при неврозах таке штукарство не вдається. Я знаю, що цей аргумент не бездоганний: адже є така річ, як «миттєве зцілення».