Наша мета, проте, — дослідити, які тенденції спричиняють цензуру і проти яких тенденцій вони її спрямовують. На це головне питання для розуміння сновидь, а може, й усього людського життя, буде легко відповісти, коли розглянути ту низку сновидь, які нам пощастило розтлумачити. Тенденції, які спричиняють цензуру, — це ті, що їх схвалить здоровий глузд сновидця, коли той не спатиме, ті, що з ними сновидець відчує свою єдність. Не майте сумніву, що, відкидаючи цілком правильно проведене тлумачення власного сновиддя, ви чините це з тих самих мотивів, які породжують цензуру, призводять до перекручення сновидь і спричиняють необхідність тлумачення. Подумайте про сновиддя нашої п’ятдесятирічної дами. Вона гадає, ніби її сон, навіть іще не тлумачений, просто мерзенний, і, напевне, ще дужче обурилася б, якби пані доктор фон Гуґ [-Гельмут] сказала їй що-небудь про його неспростовний сенс; саме цей осуд призвів до того, що в даному сновидді всі непристойні місця замінено мурмотінням.
Тенденції, проти яких спрямована цензура сновидь, слід описувати передусім із позицій самої цензури. В такому разі ми здатні лише сказати, що всі вони безперечно гідні осуду, непристойні з погляду етики, естетики та громадського життя, такі, що про них людина не зважується навіть думати, а якщо й думає, то з огидою. А насамперед ці цензуровані бажання, репрезентовані у сновидді в перекрученій формі, — вияви безмежного й безоглядного егоїзму. В кожному сновидді наперед виходить власне Я і грає в ньому головну роль, навіть якщо у явному змісті воно тямить добре маскуватися. Цей sacro egoismo сновидь, звичайно ж, пов’язаний із психічним станом, доконечним для сну, тобто відвертанням інтересів від усього зовнішнього світу.
Я, позбавлене всіх етичних пут, почуває свою єдність з усіма забаганками статевого потягу — з тими, що давно вже засуджені нашим естетичним вихованням, і тими, що суперечать усім обмеженням, які накладає на нас мораль. Потяг до втіхи — або, як ми кажемо, лібідо — без усяких стримувань обирає свої об’єкти, а найрадніше — заборонені. Не тільки чужих дружин, а насамперед інцестуозні об’єкти, що їх усе людство цілком одностайно вважає за священні: в чоловіків — матір і сестру, а в жінок — батька і брата (сновиддя нашої п’ятдесятирічної дами також інцестуозне, її лібідо безперечно спрямоване на рідного сина). Жадання, які, на нашу думку, чужі людській натурі, виявляються досить сильними, щоб породити сновиддя. Без жодних меж лютує ще й ненависть. Бажання помститися, заподіяти смерть найближчим, найдорожчим у житті особам — батькам, братам і сестрам, чоловікам і дружинам, рідним дітям — аж ніяк не дивина. Ці цензуровані бажання немов виходять із справжнього пекла; коли ми не спимо і дізнаємось про наслідки тлумачення, ніяка цензура проти них не здається нам надто суворою.
Але через цей лихий зміст не докоряймо самому сновиддю. Не забувайте, що в нього безневинна, ба навіть корисна функція — берегти сон від порушень. Уся та гидота нітрохи не притаманна самій природі сновидь. Адже ви знаєте: є сновиддя, які можна вважати за певне задоволення цілком виправданих бажань і гострих фізіологічних потреб. Проте ці сновиддя позбавлені всякого перекручення; вони його просто не потребують, бо виконують свою функцію, не зачіпаючи етичних та естетичних тенденцій Я. Пам’ятайте ще й те, що перекручення сновидь прямо пропорційне двом чинникам. З одного боку, воно тим більше, що огидніше цензуроване бажання, а з другого — тим більше, що суворіші на той час вимоги цензури. Отож дівчина, яка дістала святенницьке, суворе виховання, матиме безжальну цензуру, що перекручуватиме сновидні збудження, які лікар визнав би за дозволені невинні лібідозні бажання, і сама сновидиця років через десять буде про них такої самої думки.
Зрештою, ми ще не зайшли так далеко, щоб обурюватись результатами нашого тлумачення сновидь. Як на мене, ми його до пуття ще й не розуміємо, але передусім слід захистити його від певних можливих закидів. Адже знайти, за що вчепитися, дуже легко. Ми підступали до тлумачення сновидь із засвоєними раніше гіпотезами, що сновиддям загалом притаманний певний сенс, що існування неусвідомлюваних психічних процесів слід поширити з гіпнотичного сну на нормальний і що всі асоціації детерміновані. Якби ми, зіпершись на ці гіпотези, досягли цілком вірогідних результатів у тлумаченні сновидь, то мали б незаперечне право вважати ті гіпотези за слушні. Але що діяти тоді, коли результати такі, якими я їх щойно зобразив? Тоді, напевне, ви скажете: «Це неможливі, безглузді або принаймні вкрай невірогідні результати, отже, наші гіпотези десь хибні. Або сновиддя — не психічний феномен, або в нормальному стані немає нічого неусвідомленого, або наша техніка має десь ґандж. Хіба не простіше і втішніше погодитись із цим висновком, ніж з усіма тими неподобствами, які ми нібито відкрили на основі наших гіпотез?»