Ці риси роботи сновиддя слід означити як архаїчні. Вони подібні до давніх усних і письмових способів вираження і породжують ті самі труднощі, про які згодом ще піде мова, коли ми висловимо кілька критичних зауваг.
А тепер погляньмо на інші аспекти проблеми. Робота сновиддя вочевидь полягає в тому, щоб словесно оформлені латентні думки перетворити в чуттєві, здебільшого зорові образи. Гаразд, але ж наше мислення зароджувалося з таких чуттєвих образів; його найдавніший матеріал і перші етапи його розвитку — це чуттєві враження, або, точніше, спогади-образи тих чуттєвих вражень. Тільки згодом до тих образів додалися слова, а слова поєдналися з думками. Отже, робота сновиддя спонукає наше мислення до регресивного процесу, змушує його повернутися назад щаблями розвитку, і при цій регресії відпадають усі нові здобутки, засвоєні протягом розвитку мислення від образів-спогадів до думок.
Я розповідав про те, що` ми розуміємо під роботою сновиддя. З огляду на ті її процеси, про які ми дізналися, наша цікавість до явного сновиддя повинна відступити далеко назад. Однак я присвячу явному сновиддю ще кілька зауваг, бо саме з ним ми всі безпосередньо знайомі.
Природно, що явне сновиддя втратило для нас частину свого значення. Нам має бути байдужим, чи воно добре скомпоноване, а чи розпадається на низку окремих, не пов’язаних між собою картин. Навіть коли сновиддя нібито має цілком розумну зовнішню форму, ми вже знаємо, що вона виникла внаслідок перекручення сновиддя і їй так само бракує органічного зв’язку з внутрішнім змістом сновиддя, як фасадові якоїсь італійської церкви з її структурою і планом. Часом, проте, цей фасад сновиддя теж набуває значення, якщо відтворює важливу частину латентних думок сновиддя з невеликими перекрученнями, а то й зовсім без них. Та ми не знаємо цього, поки не витлумачимо сновиддя і не скажемо напевне, якого ступеня досягає в ньому перекручення. Такий самий сумнів з’являється й тоді, коли два різні елементи видаються в сновидді тісно поєднаними. Ця поєднаність може правити за неоціненну вказівку, що й відповідники цих елементів у латентному сновидді теж пов’язані між собою, проте інколи можна пересвідчитись, що пов’язане в думках постає у сновидді ще й як розділеним.
Загалом слід утримуватись від прагнення пояснити одну частину явного сновиддя з допомогою іншої, немов сновиддя — послідовний задум із прагматичним зображенням. У більшості випадків сновиддя можна порівняти радше з брекчією, що складається з уламків різних порід, з’єднаних цементом, тож малюнки на ній не належать тим первісним уламкам, з яких вона складається. І справді, один з різновидів роботи сновиддя полягає в так званому вторинному опрацюванні, яке полягає в тому, щоб з’єднати в одне ціле і нібито добре припасувати безпосередні наслідки роботи сновиддя. При цьому матеріал часто упорядковується так, що це призводить до цілковитого нерозуміння; там, де виникає потреба, з’являються вставки.
З другого боку, роботу сновиддя не слід переоцінювати, не слід надто покладатися на неї. Її втручання обмежується названими вище способами дії: крім згущення, зсуву, пластичного зображення і вторинного опрацювання всього матеріалу, вона більше ні на що не спроможна. Те, що постає в сновидді як вияви суджень, критики, подиву і логічних висновків, — аж ніяк не результат роботи сновиддя; такі вияви лише дуже рідко відображують логічні роздуми про сновиддя, здебільшого — це фрагменти латентних думок сновиддя, що більш-менш модифікувались і ввійшли у явне сновиддя, припасувавшись до його змісту. Робота сновиддя не може скомпонувати й мовлення. Крім вельми нечисленних винятків, розмови, що трапляються в сновиддях, — це наслідування й поєднання уривків тих розмов, які людина чула або в яких навіть сама брала участь напередодні сновиддя і які ввійшли як матеріал або збудник сновиддя в латентні думки. Не може робота сновиддя провадити й математичні обрахунки: щось подібне до них, інколи присутнє в явному сновидді, в більшості випадків — просто комбінація чисел, псевдообрахунки, до речі, цілком безглузді, які знову-таки — лише копії обрахунків, уведених у латентні думки. За таких обставин нема чого дивуватися, що цікавість, спершу спрямована до роботи сновиддя, невдовзі повертається від неї до латентних думок сновиддя, що, більш-менш перекручені, виявляються в явному сновидді. Проте аж ніяк не виправдано робити цей поворот таким крутим, щоб у теоретичних розважаннях на ці теми ставити латентні думки сновиддя на місце сновиддя взагалі і стверджувати про сновиддя те, що може бути слушним тільки щодо латентних думок. Аж дивно: як можна так надужити здобутки психоаналізу, що це призводить до плутання сновиддя взагалі і його латентних думок? «Сновиддям» можна називати не що інше, як результати роботи сновиддя, тобто форму, в яку були переведені латентні думки внаслідок роботи сновиддя.