Я маю на увазі суперництво за любов, у якому виразно проступають сексуальні риси. В сина, коли він іще маленька дитина, починає розвиватись особлива ніжність до матері, яку він вважає за свою власність, а в батькові син починає вбачати суперника, що заперечує його право абсолютної власності; так само й мала донька вбачає в матері особу, що перешкоджає її ніжним взаєминам із батьком і займає місце, яке нібито цілком могла б посідати й вона. Спостереження свідчать, що такі почуття зароджуються в дуже ранньому віці, і ми характеризуємо їх як Едіпів комплекс, оскільки у міфі про Едіпа обидва крайні вияви бажань, зумовлених ситуацією сина, — вбити батька і взяти за дружину рідну матір — здійснюються в лише трохи зміненій формі. Я не стверджую, ніби Едіпів комплекс вичерпує всі можливі стосунки, які існують між дітьми і батьками-матерями: вони можуть виявитись набагато складнішими. Едіпів комплекс може мати більший або менший ступінь розвитку, може навіть зазнати інверсії, але цей комплекс — неодмінний і дуже важливий чинник психічного життя дитини, тож існує радше небезпека недооцінити, ніж переоцінити його вплив на ті психічні процеси, які на нього спираються. Крім того, самі батьки-матері часом спонукають дітей виявляти почуття, властиві Едіповому комплексу, бо, надаючи перевагу тій або тій дитині, досить часто зважають на протилежність статей, тож батько прихильніший до доньки, а мати — до сина; або ж, у разі охолодження шлюбу, батьки-матері використовують дітей як замінник об’єкта кохання, що втратив свою привабливість.
Годі стверджувати, ніби світ виявив велику вдячність психоаналітичному дослідженню за відкриття Едіпового комплексу. Навпаки, звістка про нього породила найшаленіший опір дорослих людей, а ті, хто не приєднався до гурту й не став заперечувати існування гідних кари чи заборон почуттів, породжених цим комплексом, згодом надолужили свою провину і так перетлумачили комплекс, що зовсім позбавили його вартості. На мою думку, якої я ніколи не змінював, тут нема чого заперечувати і нема чого прикрашати. Нам слід змиритися з фактом, що його навіть грецький міф вважає за втручання неминучої долі. Знову-таки цікаво, що викинутий із життя, зате полишений поезії Едіпів комплекс досяг у цій царині повноти свого розвою. О. Ранк в одній сумлінній розвідці довів, що саме Едіпів комплекс поставляє драматичній поезії справжнє багатство мотивів у численних варіаціях, модифікаціях та перелицюваннях — тобто в такому перекрученому вигляді, з яким ми вже знайомі як із наслідком роботи цензури сновидь. Отже, слід визнати існування Едіпового комплексу навіть у тих сновидців, котрі були досить щасливі уникнути в пізнішому віці конфліктів із батьками-матерями; крім того, ми бачимо, що з ним тісно пов’язаний так званий кастраційний комплекс, реакція на приписане батькові сексуальне залякування або стримування ранньоінфантильної сексуальної активності.
Оскільки дотеперішні пошуки привели нас до вивчення психічного життя дитини, ми можемо тепер сподіватися, що походження інших заборонених сновидних бажань, тобто надмірних сексуальних жадань, теж можна пояснити так само. Отже, ми відчуваємо спонуку дослідити й розвиток сексуального життя дитини, і з численних джерел довідуємось при цьому таке: вважати, ніби дитина не має сексуального життя, і припускати, що сексуальність з’являється в дитини у віці статевого дозрівання, коли формуються геніталії, — помилка, яку годі далі обстоювати. Навпаки, дитина з самого малку має багате і наповнене сексуальне життя, що в багатьох аспектах відрізняється від того сексуального життя, яке згодом вважають за нормальне. Те, що в житті дорослих ми називаємо «збоченим», відрізняється від нормального в таких аспектах: по-перше, в нехтуванні міжвидових бар’єрів (прірви між людиною і тваринами); по-друге, в переході бар’єрів, споруджених огидою; по-третє, в переступі інцестуозних бар’єрів (заборона шукати сексуального вдоволення в найближчих кревних родичів); по-четверте, в гомосексуалізмі; по-п’яте, в переносі ролі геніталій на інші органи і частини тіла. З самого початку цих бар’єрів немає, всі вони мало-помалу формуються під час розвитку й виховання. Мала дитина вільна від цих обмежень. Вона не відчуває прірви між людиною і тваринами, зверхність, якою людина відгороджує себе від тварин, формується в дитини лише згодом. Попервах дитина не виявляє огиди до екскрементів і тільки під впливом виховання поволі навчається бридитися ними; дитина не надає ніякого значення різниці між статями і схильна гадати, ніби в обох статей будова геніталій однакова; свої перші сексуальні бажання й цікавість дитина спрямовує на найближчих родичів і на осіб, найлюбіших для неї з інших причин: на батька-матір, на братів і сестер, на няньок; і, нарешті, в дитини виявляється те, що згодом знову проривається на вершині кохання: дитина сподівається втіхи не тільки від статевих органів, а відкриває, що чимало інших частин тіла теж мають таку чутливість і можуть становити джерело такої самої втіхи, тобто відігравати роль геніталій. Отже, дитину можна назвати «поліморфно збоченою», а що в неї наявні лише сліди таких почувань, то це, з одного боку, наслідок їхньої меншої інтенсивності порівнюючи з силою, якої вони набувають у пізнішому віці, а з другого — наслідок виховання, що миттю енергійно згнічує всі сексуальні вияви дитини. Далі це згнічення переходить, так би мовити, в теорію, деякі види сексуальних виявів дитини дорослі воліють не помічати, а інші так хибно витлумачують, що позбавляють їх сексуальної природи, аж поки можна буде заперечити все загалом. Часто ті самі люди спершу в дитячій кімнаті несамовито воюють проти сексуальної зіпсутості дітей, а потім за письмовим столом боронять сексуальну чистоту тих самих дітей. Там, де дітей полишають самих на себе, або ж там, де їх хто розбещує, вони дуже часто демонструють просто-таки разючі вияви збоченої сексуальної активності. Звичайно, дорослі мають слушність, не сприймаючи поважно всі ці «забави» та «пустощі», бо ні моральний, ні звичайний суд не осудять дитини, що не може повною мірою відповідати за свої вчинки, але такі речі все-таки існують, вони мають свою вагу як свідчення природжених конституційних особливостей, а також як причини і сприятливі фактори дальшого розвитку; вони дають нам змогу поглянути на дитяче сексуальне життя, а водночас і на сексуальне життя людини взагалі. Тож якщо за перекрученими сновиддями ми знаходимо збочені пожадання, це лише означає, що і в цій царині сновиддя відступає до інфантильного стану.