Якщо лихі пориви наших сновидь — тільки інфантилізм, повернення до початків етичного розвитку, а сновиддя лише знову перетворюють нас у дитину в думках і почуттях, то розумно нітрохи не соромитися цих лихих сновидь. Але розумування — тільки одна частина психічного життя, в душі, крім нього, відбувається ще й чимало іншого, не розумного, тож ми, дарма що це нерозумно, все-таки соромимось цих сновидь. Тому й напускаємо на них цензуру сновидь і сердимось та соромимось, якщо одному з цих бажань випадково пощастить проникнути в нашу свідомість у такій неперекрученій формі, що ми не зможемо не впізнати його; ба більше, ми часом соромимось і перекручених сновидь, немов і справді розуміємо їх. Згадайте лишень обурення порядної літньої жінки з приводу навіть іще не витлумаченого їй сновиддя про «любовні послуги». Отже, проблему не вирішено, цілком може виявитись, що, й далі розглядаючи проблему зла в сновиддях, ми дійдемо якогось іншого висновку й по-іншому оцінимо людську натуру.
Наше дослідження привело нас до двох результатів, які, проте, — лише вступ до нових загадок і нових сумнівів. По-перше: регресія, здійснювана роботою сновиддя, не лише формальна, а й матеріальна. Вона не тільки надає нашим думкам примітивної форми вираження, а й знову пробуджує властивості, притаманні примітивному психічному життю, відроджує давню зверхність Я, початкові вияви нашого сексуального життя і навіть наше давнє інтелектуальне надбання, якщо під ним можна розуміти символізм. По-друге, ці всі давні інфантильні вияви, що були колись панівними й самодостатніми, сьогодні слід вважати за неусвідомлені, і тепер наші уявлення про них змінилися й розширились. Неусвідомлене — це вже не тільки назва для досі латентного; неусвідомлене — це осібна психічна царина зі своїми формами вираження і притаманним тільки їй психічним механізмом, який більше ніде не діє. Але латентні думки сновиддя, про які ми дізналися завдяки тлумаченню сновидь, не належать до цієї царини; вони радше такі, як і думки, властиві нам, коли ми не спимо. І все-таки вони неусвідомлені — тож як нам вирішити цю суперечність? Ми починаємо здогадуватися, що тут слід провести розмежування. Щось, що походить з нашого свідомого життя і поділяє притаманні йому риси, — ми називаємо це щось денними залишками, — спільно з чимсь іншим, що походить із царини неусвідомленого, бере участь у формуванні сновидь. Саме між цими двома складниками відбувається робота сновиддя. Неусвідомлене, що постає і діє на денні залишки, становить, напевне, доконечну умову регресії. Це найглибший погляд на природу сновидь, який поки що нам під силу сформувати, перше ніж ми дослідимо дальші царини психіки, та невдовзі прийде пора по-іншому назвати неусвідомлений характер латентних думок сновиддя, щоб відрізняти їх від неусвідомленого матеріалу з царини інфантильного.
Можна, звичайно, запитати: «Що змушує психічну діяльність до такої регресії під час сну? Невже психічні подразники, які порушують сон, не можна притлумити без регресії? Якщо внаслідок цензури сновидь психічні процеси змушені маскуватися, послуговуючись давньою, тепер уже незрозумілою формою вираження, то навіщо потрібне відродження давніх, нині вже подоланих душевних поривів, бажань і особливостей, — отже, навіщо до формальної регресії додається матеріальна?» Єдина відповідь, яка могла б задовольнити нас, — та, що лише таким чином може утворитися сновиддя, що в динамічному аспекті тільки таким способом можна усунути подразники сну. Але поки що ми не маємо підстав давати таку відповідь.
Лекція 14
Справдження бажань
Вельмишановні добродійки і добродії! Чи слід мені ще раз нагадувати, який шлях ми вже подолали досі? Що ми, застосовуючи нашу техніку, зіткнулися з перекрученням сновидь і надумали зразу ж оминути його, щоб, вивчаючи дитячі сновиддя, дістати цілком певну інформацію про природу сновиддя взагалі? Що потім, озброївшись результатами цього дослідження, ми безпосередньо приступили до перекручення сновидь і, сподіваюсь, мало-помалу вирішили й цю проблему? А тепер нам слід признатися собі, що знахідки, які стали нашим набутком на цих обох шляхах, не зовсім узгоджуються між собою. Тож перед нами стоїть завдання зіставити і взаємно відкоригувати їх.
Обидва напрями досліджень переконали нас, що робота сновиддя полягає, по суті, в перетворенні думок у галюцинаційне переживання. Як саме це стається — річ загадкова, але цю проблему має з’ясовувати загальна психологія, і нам тут немає потреби розглядати її. З дитячих сновидь ми дізналися, що мета роботи сновиддя полягає в тому, щоб через справдження бажань усунути психічні подразники, які порушують сон. Про перекручені сновиддя такого стверджувати не можна, поки ми не навчимося тлумачити їх. Проте з самого початку ми сподівалися, що перекручені сновиддя можна буде оцінювати з тих самих позицій, що й інфантильні. Вперше наші сподівання справдились, коли ми дізналися, що всі сновиддя — насправді сновиддя дитини; що вони використовують інфантильний матеріал, що їм властиві пориви й механізми, притаманні дитячій психіці. Опанувавши проблему перекручення сновидь, нам слід братися за дослідження, чи зберігає свою силу уявлення, що сновиддя — це справдження бажань, навіть у випадку перекручених сновидь.