У давніх системах вираження, приміром у найдавніших писемностях, ми все-таки помічаємо ще чимало невизначеностей, що їх ми б уже не терпіли в нашому теперішньому письмі. Наприклад, у багатьох семітичних писемностях слова позначені тільки приголосними; пропущені голосні має відновити сам читач, спираючись на свої знання і контекст. Ієрогліфічні писемності дотримуються дуже близького, хоч і відмінного принципу, і тому ми зовсім не знаємо, як звучала давньоєгипетська мова. Натомість у священному письмі єгиптян були ще й інші невизначеності: скажімо, сам писар визначав, як йому розміщати малюнки: справа наліво чи зліва направо. Щоб прочитати ті письмена, слід зважати на те, в який бік повернуті голови птахів та обличчя людей, і т. ін. Але писар міг розмістити знаки й у вертикальному стовпчику або, надписуючи невеликі предмети, міг з огляду на естетичні мотиви й заповнення простору зобразити значки ще якось інакше. Але найважче в ієрогліфічному письмі те, що в ньому слова не відокремлюються. Значки йдуть один за одним на однаковій відстані на всій сторінці, тож узагалі не можна з’ясувати, чи якийсь значок ще пов’язаний із попереднім, а чи є вже початком нового слова. У перському клинописі для розмежування слів уживали косий значок.
Одна з найдавніших мов — китайська, але її і в усній, і в письмовій формі ще й тепер уживає чотириста мільйонів чоловік. Лишень не думайте, ніби я щось у ній тямлю, я тільки дістав про неї певну інформацію, сподіваючись, що зможу знайти в ній аналоги тих невизначеностей, які трапляються в сновиддях. Я не розчарувавсь у своїх сподіваннях, бо в китайській мові така сила невизначеностей, що можна справді злякатися. Відомо, що вона складається з певної кількості складозвуків, які вимовляють або поодинці, або в поєднанні по два зразу. Один з головних діалектів налічує десь чотириста таких звуків. Оскільки словник цього діалекту становить близько чотирьох тисяч слів, виходить, що кожен із цих звуків має пересічно десять значень — одні менше, а інші навіть більше. Є, крім того, ціла низка способів уникнути багатозначності, оскільки з самого контексту не можна з’ясувати, котре з десяти значень складозвуку мовець наміряється передати слухачеві. Серед цих способів — поєднання двох звуків в одне слово і застосування чотирьох різних «тонів», згідно з якими слід вимовляти слова. Для нашого порівняння ще цікавіша та обставина, що в китайській мові майже немає граматики. Про жодне з односкладових слів не можна сказати, чи це іменник, чи дієслово, чи прикметник, бракує всіляких модифікацій слова, які могли б указати на рід, число, відмінок, час або стан. Отже, мова начебто складається з самого сирового матеріалу; так само й мову наших думок робота сновиддя розкладає на сировий матеріал, оминаючи всі засоби вираження зв’язків між словами. В китайській мові в кожному випадку, коли є невизначеність, усе має вирішувати розум слухача, який при цьому зважає на контекст. Я занотував собі одне китайське прислів’я, яке буквально перекладають так:
«Мало що бачити, багато що дивного».
Це прислів’я зрозуміти не важко. Воно може означати: «Що менше людина бачила, то більше дивується». Або: «Дивується той, хто мало бачив». Звичайно, нема чого вибирати між цими двома перекладами, які різняться тільки граматично. Ми пересвідчилися, що, попри свою невизначеність, китайська мова — напрочуд придатний засіб вислову думок. Отже, невизначеність не конче має призводити до багатозначності.
А тепер ми, напевне, повинні визнати, що в системі вираження, властивій сновиддям, ситуація куди несприятливіша, ніж у цих усіх давніх писемностях і мовах. Адже вони кінець кінцем мали бути засобом спілкування, тобто були розраховані на те, щоб їх розуміли, байдуже, яким чином і з допомогою яких засобів цього досягали. Саме цієї риси бракує в сновиддях: мета сновидь не в тому, аби щось повідомити, вони не засіб спілкування, а навпаки, прагнуть бути незрозумілими. Через те нам не слід дивуватись і збочувати на хибний шлях, коли виявиться, що певну кількість невизначеностей і багатозначностей у сновидді взагалі не пощастить з’ясувати. Єдиний певний здобуток нашого порівняльного аналізу полягає в тому, що такі невизначеності, які використовують як закид проти обґрунтованості наших тлумачень сновидь, слід радше вважати за рису, завжди притаманну всім примітивним системам вираження.