Тільки практика й досвід можуть визначити, як далеко насправді може сягати наше розуміння сновидь. Гадаю, дуже далеко, і порівняння результатів, яких досягли правильно навчені аналітики, підтверджує мій погляд. Звісно, дилетантів, навіть дилетантів від науки, дуже тішить змога пишатися своїм зверхнім скептицизмом перед тими труднощами та сумнівами, які обтяжують наукові дослідження. Гадаю, тут вони помиляються. Не всі ви, певне, знаєте, що така сама ситуація була і в історії розшифрування вавилонсько-ассірійської писемності. Був навіть час, коли громадська думка заходила так далеко, що всіх, хто розшифровував клинопис, оголошували одержимими, а ті всі дослідження вважали за ошуканство. Але 1857 р. Королівське азіатське товариство провело остаточну перевірку. Воно запропонувало чотирьом найвидатнішим дослідникам клинопису — Ролінсону, Гінксові, Фоксові Тальботу та Оппертові — прислати в запечатаних конвертах незалежні переклади недавно знайденого клинописного тексту, а порівнявши чотири варіанти, заявило, що їхня взаємна узгодженість досить велика, щоб можна було на досить твердих підставах вірити в досі досягнуте й дальший поступ. Відтоді глузування всіляких дилетантів мало-помалу вщухло і незмірно зросла впевненість у можливості прочитати клинописні документи.
2. Друга низка заперечень тісно пов’язана з враженням, якого й ви, напевне, не уникли, а саме: чимало висновків, досягнутих згідно з нашим методом тлумачення сновидь, видаються неприродними, штучними, накинутими силоміць, тобто силуваними, а то й кумедними і жартівливими. Такі висловлення можна почути досить часто, і я, не вибираючи, візьму задля прикладу останнє, що дійшло до мене. Тож слухайте. Недавно у вільній Швейцарії директора семінарії позбавили посади за те, що він виявляв цікавість до психоаналізу. Той запротестував, і одна бернська газета опублікувала постанову шкільного начальства щодо цього випадку. З тієї статті я процитую кілька фраз, пов’язаних із психоаналізом: «Крім того, ми були вражені силуваністю і штучністю багатьох прикладів, поданих в уже названій книжці доктора Пфістера з Цюриха... Вкрай дивує, що директор семінарії без ніякої критики сприйняв ці всі твердження і нібито докази». Ці фрази можна вважати за остаточний присуд «того, хто спокійно роздумує». А я схильніший вважати, що «штучний» саме цей спокій. Пригляньмося ж ближче до цих фраз, сподіваючись, що трохи міркувань і додаткове пізнання не заподіють ніякої шкоди навіть любителеві спокійних роздумів.
І справді цікаво спостерігати, як швидко й непомильно, спираючись лише на перші враження, дехто висловлює категоричну думку про найтяжчі й найплутаніші питання психології. Тлумачення видаються їм силуваними і штучними, не подобаються, тож і всю науку тлумачення вони вважають за хибну й нікудишню; жодного разу мимобіжна думка не вкаже їм на іншу можливість: є цілком певні причини, чому тлумачення видаються їм саме такими; та думка потягла б за собою й дальші запитання: які ж то причини?
Обставини, що призводять до такої критики, істотно пов’язані з наслідками зсуву, про який вам уже відомо, що це наймогутніший засіб цензури сновидь. З допомогою зсуву цензура сновидь створює конструкції-замінники, які ми назвали натяками. Проте ці натяки самі по собі розпізнати важко, зворотний шлях від них до справжніх думок сновиддя знайти нелегко, бо вони пов’язані з тим справжнім найдивовижнішими, найнезвичайнішими зовнішніми асоціаціями. Але в усіх випадках ідеться про речі, які мають бути приховані, закриті від сновидця — саме цим опікується цензура сновидь. Не можна сподіватися, що колись приховане ми знайдемо саме на тому місці, де йому належить бути. В цьому аспекті теперішні служби прикордонного контролю набагато хитріші за швейцарське шкільне начальство, бо не задовольняються тим, що зазирають у портфелі та гаманці, шукаючи документів і планів, а беруть до уваги, що шпигуни та контрабандисти можуть носити такі заборонені речі в найпотаємніших місцях свого вбрання, де їм, звісно, аж ніяк не місце, — скажімо, між подвійними підошвами черевиків. Якщо приховані речі все-таки там знаходять, то, хай там що, ці знахідки, так би мовити, силувані, але від цього не менш вартісні.