Ось така історія хвороби цієї славної жінки. Не треба великого психіатричного досвіду, щоб зрозуміти, що, на відміну від решти невротиків, вона подавала свої симптоми в пом’якшеній формі — тобто, як кажемо ми, дисимулювала їх, — а насправді ніколи не припиняла вірити в правдивість викладених в анонімному листі звинувачень.
Тож як психіатр поставиться до такого випадку? Ми вже знаємо, як він оцінить симптомну дію пацієнта, який не зачинить дверей до почекальні. Він пояснить, що то проста випадковість, яка не становить психологічного інтересу, й не перейматиметься нею. Але трактувати так само випадок із цією ревнивою дамою він уже не зможе. Симптомна дія видається чимсь неважливим, натомість симптом привертає увагу до чогось важливого. Він пов’язаний із тяжкими суб’єктивними стражданнями і об’єктивно загрожує цілісності родини, отже, безперечно становить об’єкт психіатричного інтересу. Психіатр зразу намагатиметься охарактеризувати симптом на підставі його істотної ознаки. Саму по собі ідею, що мучить цю даму, назвати безглуздою не можна: адже трапляється, що підстаркуватий чоловік підтримує любовний зв’язок із молодою жінкою. Натомість безглузде й незбагненне щось інше. Крім анонімного листа, пацієнтка не має жодних інших підстав вірити в те, що її ніжний і вірний чоловік належить до не такої вже й нечисленної категорії чоловіків, які заводять коханок. Жінка знає, що в тому листі немає доказів, може задовільно пояснити його походження, — отже, напевне могла б сказати собі, що в неї немає підстав для ревнощів, — вона й справді це стверджує, але мучиться так, немов вважає ті ревнощі за цілком обґрунтовані. Ідеї такого роду, недоступні для логічних і зіпертих на реальність аргументів, називають мареннями. Тобто наша славна дама страждає від марення ревнощів. Очевидно, що це найістотніша характеристика хвороби.
Після з’ясування цього першого пункту наш психіатричний інтерес зростає ще дужче. Якщо марення не можна розвіяти, посилаючись на реальні факти, то, мабуть, воно й не походить з реальності. Звідки ж тоді воно походить? Марення мають найрізноманітніший зміст, — чому зміст марення в даному випадку саме ревнощі? Тут нам би вже хотілося послухати психіатра, але той кидає нас напризволяще. Він відповість лише на одне-єдине з поставлених запитань. Він стане досліджувати родовід цієї дами і, можливо, відповість нам так: «Марення трапляються в тих осіб, у чиїх родинах раз у раз спостерігаються такі самі та інші психічні порушення». Іншими словами, якщо в цієї жінки виникло марення ревнощів, це тому, що вона мала до нього спадкову схильність. Це, звичайно, певна інформація, але невже це все, чого ми прагнемо дізнатися? Невже це єдина причина її хвороби? Невже ми повинні змиритися, визнавши, що питання, чому розвинулось марення саме ревнощів, а не інше, для нас байдуже, неістотне й незбагненне? І чи можна твердження про перевагу спадкових впливів тлумачити і в негативному розумінні, тобто байдуже, що переживатиме й почуватиме ця конкретна психіка, — однаково їй колись судилося витворити марення? Ви, певне, хочете знати, чому наукова психіатрія більше не дає вам жодних пояснень. Так я вам відповім: «Тільки шахрай дає більше, ніж має». Бо психіатр навіть близько не знає, як можна докладно пояснити такі випадки. Він змушений задовольнятися діагнозом і, попри багатий досвід, тільки дуже непевним прогнозом ходу хвороби в майбутньому.