А чи може психоаналіз дати тут більше? Так, безперечно, я сподіваюсь показати вам, що навіть у такому темному випадку, як цей, йому під силу розкрити те, що уможливить дальше розуміння. Передусім я вас прошу звернути увагу на таку неймовірну деталь: пацієнтка сама безпосередньо спровокувала той анонімний лист, на який спирається її марення, бо за день до цього призналася покоївці-інтриганці, що для неї було б найбільшим лихом, якби її чоловік мав любовний зв’язок із якоюсь дівчиною. Таким чином вона перша підказала покоївці думку написати анонімного листа. Отже, марення здобуло певну незалежність від листа: воно вже й раніше як страх — а може, як бажання? — було притаманне пацієнтці. Додайте до цього ще й дальші дрібні свідчення, з’ясовані лише за дві години аналізу. Пацієнтка, щоправда, вкрай холодно сприйняла прохання подати після розповіді про свою пригоду думки, асоціації і спогади, які, можливо, пов’язані з нею. Вона заявила, що їй нічого не спадає на гадку, що вона вже все розповіла, і через дві години я й справді був змушений полишити спроби щось дізнатися, бо жінка сказала, ніби почувається вже здоровою і певна, що хвороблива ідея більше не повернеться. Звісно, вона це сказала через опір і страх перед дальшим провадженням аналізу. Але за ті дві години вона все-таки зронила кілька зауваг, які можна певним чином витлумачити, які неодмінно потребують тлумачення, і те тлумачення яскраво висвітлює генезу її марення ревнощів. У неї самої була сильна закоханість в одного молодика — саме того зятя, під чиїм примусом вона звернулася по мою допомогу. Про цю закоханість вона не знала або знала дуже мало: при наявному ступені родичання цю закоханість дуже легко можна було замаскувати під безневинну ніжність. Після всього нашого попереднього досвіду нам тепер зовсім неважко зазирнути в психічне життя цієї п’ятдесятитрирічної порядної жінки і чудової матері. Така страхітлива, неможлива річ, як ця закоханість, звісно, не могла ввійти у її свідомість; проте вона існувала в неусвідомленому й чинила дуже великий тиск. Щось мало статися, годилося знайти якийсь вихід, і найпростіший спосіб полегшення забезпечував механізм зсуву, який здебільшого майже завжди бере участь в утворенні марення ревнощів. Якщо підстаркувата жінка не закохана в молодика, то, значить, її старий чоловік завів собі дівчину-коханку, тоді й спаде з жінки тягар докорів сумління за невірність. Вигадка про чоловікову невірність стала мов холодним бальзамом для її пекучих ран. Її власне кохання лишилося для неї неусвідомленим, але його віддзеркалення, що дало їй такі переваги, було імпульсивним, безумним, усвідомленим. Усі аргументи проти вигадки подіяти, звісно, не могли, бо спрямовувались лише проти віддзеркалення, а не проти оригіналу, якому вигадка завдячувала свою силу і який був далеко захований у глибинах неусвідомленого.
Подивімося, що ж дала нам ця коротка й досить складна спроба психоаналізу для розуміння даної хвороби. Ми, звісно, припускаємо, що інформацію здобуто цілком коректним способом, бо я не маю змоги вчинити так, щоб у цьому ви й самі пересвідчилися. По-перше: марення перестає бути чимсь безглуздим і незрозумілим, навпаки, воно має певне значення, добре вмотивоване, пов’язане з іншими афективними переживаннями хворої. По-друге: воно виникло як неминуча реакція на неусвідомлений психічний процес, який можна розпізнати за іншими ознаками, і саме цьому завдячує свою пов’язаність із нерозумом, свій опір супроти логічних та фактичних заперечень. У ньому ніби є щось бажане, це своєрідна втіха. По-третє: саме переживання, яке лежить в основі хвороби, недвозначно з’ясовує, що це має бути марення якраз ревнощів, а не яке інше. Адже ви знаєте, що напередодні жінка сказала покоївці-інтриганці, що для неї було б найстрашнішим лихом, якби її чоловік виявився невірним. Отже, не можна не помітити двох важливих аналогій з уже проаналізованою нами симптомною дією, а саме: відкриття значення або наміру і пов’язаність з неусвідомленим, що виявляється в ситуації.