Доктрина Лютера про віру як про безсумнівну суб’єктивну гарантію спасіння душі людини, на перший погляд, наче разюче суперечить гострому відчуттю невпевненості, притаманному і самому Лютеру, і його вченню до 1518 року. Але психологічно цей перехід від сумніву до впевненості далеко не суперечливий, а причинно обумовлений. Ми маємо пригадати, що було сказано про природу його сумнівів: вони не були раціональними й не виникли зі свободи думки як вагання щодо загальноприйнятих поглядів. Це були ірраціональні сумніви, що випливають з ізоляції та безпорадності індивіда, ставлення якого до світу сповнене ненависті й тривоги. Такі ірраціональні сумніви ніколи не можна усунути раціональними відповідями; вони можуть лише зникнути, тільки якщо індивід стає невід’ємною частиною світу, в якому є сенс. Якщо ж цього не відбувається, як у випадку з Лютером і тим класом, який він презентував, сумніви можуть бути лише пригнічені, так би мовити, загнані всередину, а це можна зробити лише за допомогою якоїсь формули, що обіцяє цілковиту впевненість. Палке прагнення до впевненості, яке ми знаходимо в Лютера, відображає не щиру віру, а походить від необхідності приборкати нестерпні сумніви. Рішення Лютера — те рішення, яке ми і сьогодні виявляємо в дуже багатьох людей, які не мислять у богословських термінах: впевненість досягається усуненням свого ізольованого «я», перетворенням себе на знаряддя могутньої зовнішньої сили. Для Лютера такою силою був Бог, і в беззастережній покорі Богу він шукав упевненості. Хоча Лютеру і вдалося придушити власні сумніви, але не до кінця: по-справжньому вони так ніколи й не зникли, і він довіку мусив їх придушувати — йому доводилося боротися з ними за допомогою нових проявів покори. Психологічно віра може мати два зовсім різні значення: виражати внутрішній зв’язок з людством і стверджувати життя, але також бути продуктом реакції на глибинні сумніви, породжені почуттям ізольованості індивіда та його негативним ставленням до життя. Віра Лютера мала цю компенсувальну властивість.
Надзвичайно важливо зрозуміти значення сумнівів і спроб їх придушити, бо ця проблема не тільки стосується теології Лютера, а також, як ми побачимо пізніше, Кальвіна, а й досі ще залишається однією з основних проблем сучасної людини. Сумнів — це вихідна точка сучасної філософії, і потреба його позбутися стала потужним поштовхом для розвитку сучасної філософії та науки. На безліч раціональних вагань було знайдено раціональні відповіді, але ірраціональні сумніви не зникли й не можуть зникнути, поки людина не перейде від негативної свободи до свободи позитивної. Нинішні спроби придушити сумніви (чи то у вигляді ненаситного прагнення до успіху, чи то в переконаності, що безмежне знання фактів може задовольнити потребу в упевненості, чи то в підпорядкуванні вождю, який бере на себе відповідальність за «впевненість» інших) можуть заглушити лише усвідомлення сумнівів. Самі ж сумніви не зникнуть, поки людина не подолає своєї ізоляції, поки її становище у світі не набуде якогось сенсу та значення, що задовольняє її потреби.