Який же зв’язок доктрини Лютера з психологічним станом широких мас населення, за винятком багатих і можновладних, наприкінці Середньовіччя? Як ми вже бачили, старий порядок тріщав по швах. Індивід втратив запоруку впевненості, йому загрожували нові економічні сили — капіталісти й монополії, корпоративний принцип змінився конкуренцією, нижчі класи відчували гніт дедалі сильнішої експлуатації. Проте нижчі класи в лютеранстві приваблювало не те саме, що й середні. Міська біднота, а ще більше — селянство, перебували в жахливому стані: їх безжально експлуатували, позбавляли традиційних прав та можливостей. Вони були охоплені революційними настроями, що проявлялися в селянських повстаннях і виливались у революційні рухи в містах. Євангеліє висловлювало їхні надії — як передавало сподівання рабів і трударів часів раннього християнства — і вело бідноту до пошуків свободи та справедливості. Оскільки Лютер критикував владу й у своєму вченні спирався на Євангеліє, його думки приваблювали ці неспокійні маси, як й інші релігійні рухи євангельського спрямування до нього.
Лютер приймав їхню відданість і підтримував їх, одначе міг робити це лише до певного моменту. Він мусив розірвати свій союз із селянами, коли ті пішли далі своїх випадів проти влади й церкви та прохань про незначне поліпшення їхньої долі. Селянство перетворювалося на революційну масу, яка загрожувала скинути будь-яку владу та зруйнувати підвалини соціального порядку, у збереженні якого середній клас був життєво зацікавлений. Та попри всі труднощі середнього класу, які ми розглянули вище, він, навіть найнижчі його прошарки, мав свої привілеї, які змушений був захищати від вимог бідноти. Саме тому цей клас дуже вороже ставився до революційних рухів, які ставили собі за мету ліквідацію не тільки привілеїв аристократії і церкви, а й монополій та їхніх переваг.
Середній клас перебував між найбагатшими й найбіднішими, що робило його реакцію складною і часто суперечливою. Він хотів зберегти закон і порядок, але зростання капіталізму становило для нього смертельну загрозу. Навіть успішніші представники середнього класу були далеко не такі багаті й сильні, як невеличка група капіталістів. Їм доводилося відчайдушно боротися за виживання та просування в житті. Розкіш грошового класу посилювала в них відчуття власної нікчемності, сповнювала їх заздрістю та обуренням. Загалом руйнування феодального порядку й розвиток капіталізму більше загрожували середньому класу, ніж сприяли йому.
Стан людини, змальований Лютером, відображав саме цю дилему. Людина вільна від усіх пут, які пов’язували її з духовною владою, проте саме ця свобода робить її самотньою і розгубленою, навалюється на неї хвилею почуття нікчемності та безсилля. Вільний, ізольований індивід зломлений відчуттям індивідуальної нікчемності. Теологія Лютера є виразником цього почуття безсилля і сумнівів. Образ людини, змальований ним у релігійних термінах, відображає стан індивіда, що виник у результаті низки соціально-економічних змін. Представник середнього класу був так само безпорадним перед обличчям нових економічних сил, як безпорадною була людина перед обличчям Бога за вченням Лютера.
Лютер не тільки висловив почуття нікчемності, що вже охопило соціальні групи, яким він проповідував, але пропонував їм вихід. Тільки якщо індивід не просто визнає власну нікчемність, а й повністю принизить себе, відмовиться від найменших проявів своєї волі, зречеться сили індивідуальності, тільки тоді він може сподіватися, що його прийме Бог. Відносини Лютера з Богом були стосунками абсолютної покори. У психологічних термінах його концепція віри означає: якщо ти цілковито підкоришся, якщо визнаєш власну нікчемність, то всемогутній Господь, можливо, полюбить тебе і врятує. Якщо ти позбудешся свого «я», з усіма його недоліками й сумнівами, ти позбудешся почуття нікчемності й можеш стати частиною слави Господньої. Таким чином, звільнивши людей від влади церкви, Лютер змусив їх підкоритися більш тиранічній владі — владі Бога, який наполягає на повному підпорядкуванні людини й вимагає знищення індивідуального «я» особистості як головної передумови спасіння душі. «Віра» Лютера полягала в переконанні, що любов Бога дається лише за умови, якщо людина зовсім відмовиться від своєї волі; це рішення має чимало спільного з принципом абсолютного підпорядкування індивіда державі чи «вождеві».