У цьому контексті слід звернути увагу на загальну характеристику капіталістичної економіки, а саме на принцип індивідуальної діяльності. На відміну від феодальної системи Середньовіччя, коли кожен мав фіксоване місце в упорядкованому і прозорому соціальному устрою, капіталістична система віддала все в руки самого індивіда. Що він робить, як саме це робить, успішний у своїй діяльності чи ні — відтепер усе це стало виключно його особистою справою. Цей принцип явно розширив процес індивідуалізації, і саме його завжди наводять як важливий пункт у переліку здобутків сучасної культури. Проте в процесі розширення поняття «свободи від» цей принцип також «допоміг» розірвати всі зв’язки між індивідами, і в такий спосіб завдяки цьому ж принципові індивід ізолювався від решти людей. Шлях цьому процесу підготували доктрини Реформації. У католицькій церкві відносини індивіда з Богом ґрунтувалися на його членстві в церкві. Саме вона була зв’язковою ланкою між індивідом і Богом, що, з одного боку, обмежувало його індивідуальність, а з іншого — дозволяло постати перед лицем Божим у складі групи інших вірян. Протестантизм зробив так, що людина мала особисто й самостійно поставати перед лицем Бога. У розумінні Лютера віра була виключно суб’єктивним досвідом, а непохитні погляди Кальвіна на спасіння людської душі також вирізняються цим суб’єктивізмом. Індивід, який мусив особисто мати справу із силою Божою, не бачив іншого виходу, як відчувати розпач, що спонукав шукати порятунку в цілковитій покорі. У психологічному сенсі цей духовний індивідуалізм не надто відрізняється від індивідуалізму економічного. В обох випадках індивід є абсолютно самотнім і у своїй ізоляції стикається з вищою щодо нього силою — Богом, ринковою конкуренцією чи з іншими безособовими економічними силами. Індивідуалістичні стосунки з Богом були психологічною підготовкою до індивідуалістичного характеру секулярної діяльності людини.
Хоча індивідуалістичний характер економічної системи є незаперечним фактом і лише вплив цього економічного індивідуалізму на посилення самотності індивіда може видаватися сумнівним, то наступна теза, яку ми зараз розглядатимемо, суперечить найпоширенішим концепціям капіталізму. Згідно з ними, у сучасному суспільстві людина стала центром і метою всієї діяльності, усі свої дії вона робить для себе, а принцип особистого інтересу й егоцентризму є всемогутнім мотиватором будь-якої людської діяльності. На основі викладеного на початку цього розділу ми вважаємо, що така теза правильна лише до певної міри. Протягом останніх чотирьохсот років людина багато чого зробила для себе, для особистих цілей, проте більшість із того, що людині здавалося її метою, такою не була, якщо під людиною ми розуміємо не «робітника» чи «виробника», а саме конкретну особистість з усіма емоційними, інтелектуальними та чуттєвими можливостями. Окрім утвердження індивідуальності, капіталізм також призвів і до самозаперечення й аскетизму, які є прямим продовженням духу протестантизму.
Щоб пояснити цю тезу, спершу слід згадати факт, уже наведений у попередньому розділі. В умовах середньовічної системи капітал був слугою людини, а в сучасній економічній системі він став її господарем. У середньовічному світі економічна діяльність була способом досягнення цілей, а головною метою було життя людини, або — в розумінні католицької церкви — духовне спасіння людини. Економічна діяльність потрібна, навіть багатства можуть слугувати Божим цілям, проте вся зовнішня активність тільки тоді має значення і є гідною, якщо вона розширює життєві цілі. Економічна діяльність і жадоба прибутків заради прибутків середньовічному мислителю здавалися б ірраціональними, так само видається їх відсутність мислителям сучасності.
Як ми вже побачили в попередньому розділі, одним із важливих пунктів учення Лютера був наголос на гріховності людської природи, марності її волі та зусиль. Кальвін також наголошував на гріховності людини й розташував у центрі своєї системи ідею про те, що людина має позбутися гордощів і максимально принизити себе. Ба більше, він підкреслював, що все життя людини — виключно на славу Божу, і геть нічого для самої людини. У такий спосіб Лютер і Кальвін психологічно підготували людину до її нової ролі в сучасному суспільстві — у тому плані, що людина відтепер відчуває нікчемність і готова підпорядковувати своє життя цілям, які не є її цілями. Як тільки людина була готова стати ніким і нічим, окрім знаряддя для слави Бога, який відтепер не уособлював ні справедливості, ні любові, вона була достатньо підготовлена й до того, щоб узяти на себе роль слуги економічної машини, а з часом — і роль слуги свого «фюрера».