Ми спробували показати, що нова свобода, яку приніс індивіду капіталізм, примножила вплив релігійної свободи, що її людині приніс протестантизм. Індивід став ще самотнішим, ізольованішим, він перетворився на інструмент у руках неймовірно потужних сил за межами людського контролю. Людина стала індивідом, але цей індивід — спантеличений і невпевнений у собі. Були й фактори, які допомагали йому подолати прояви невпевненості. Передусім позицію «я» людини посилює її майнова власність. Людина і майно, яким вона володіє, у цій системі нероздільні. Одяг чи будинок людини стали настільки ж частиною людського «я», наче саме тіло. Що сильніше в людини почуття власної нікчемності, то потужнішим стає прагнення володіти ще більшою кількістю майна. Якщо ж людина не мала майна чи втрачала його, вона позбувалася важливої частини «я» і для інших, і для себе, тож певною мірою вона вже не була повноцінною особою.
Іншими факторами підтримки людського «я» є престиж і влада. Почасти вони є похідними від володіння майном, але також є прямим результатом успішності в царині конкуренції. Захоплення інших людей і влада над ними завжди зміцнювали ту підтримку, яку давала власність, що становила опору невпевненого індивіда.
Для тих, у кого не було ні власності, ні значного соціального становища, сім я ставала джерелом особистого престижу. Там індивід міг відчути, що він «хтось». Йому підпорядковувалися дружина й діти, він грав головну роль на домашній сцені й наївно сприймав цю роль як своє природне право. У соціальному плані він міг бути ніким, зате вдома царював. Крім сім’ї, почуття значущості давала людині й національна гордість (а в Європі нерідко й класова пиха). Навіть якщо людина особисто була пересічна, вона пишалася належністю до групи, яку вважала вищою щодо інших порівнянних груп.
Ці фактори, що підтримують ослаблену особистість, необхідно відрізняти від тих, про які йшлося на початку розділу: від справжньої економічної та політичної свободи, можливостей особистої ініціативи, раціонального просвітництва. Останні з цих чинників насправді посилювали особистість і вели до розвитку індивідуальності, незалежності та раціональності. Підтримувальні фактори, з іншого боку, лише допомагали компенсувати непевність і занепокоєння. Вони не викорінювали їх, а тільки маскували й тим самим допомагали індивіду свідомо почуватися безпечніше. Однак почуття впевненості, засноване на підтримувальних факторах, завжди було лише поверхневим і тривало доти, доки були наявними ці фактори.
Ретельний аналіз історії Європи й Америки в період від Реформації до наших днів міг би показати, як дві протилежні тенденції, притаманні еволюції від «свободи від» до «свободи для», йдуть паралельно або, радше, весь цей час переплітаються. На жаль, такий аналіз виходить за рамки цієї книжки й заслуговує публікації у майбутньому. У деякі періоди й у певних соціальних групах свобода людини в її позитивному сенсі — сила й гідність особистості — домінувала як фактор. Якщо змалювати все в загальних рисах, то саме це сталося в Англії, Франції, Америці й Німеччині тоді, коли середній клас здобував економічні й політичні перемоги над представниками старого порядку. У цій боротьбі за позитивну свободу середній клас міг спиратися на ті доктрини протестантства, які підкреслювали незалежність і гідність людини; водночас католицька церква об’єдналася з групами, яким доводилося боротись проти звільнення людини заради збереження своїх привілеїв.