У сучасній філософській думці ми знаходимо таке саме переплетення двох головних аспектів свободи, як і в теологічних доктринах Реформації. Тому для Канта й Гегеля незалежність і свобода індивіда є центральними постулатами їхніх систем, однак вони змушують індивіда підкоритися меті всемогутньої держави. Філософи періоду Французької революції, як і в XIX столітті Фейербах, Маркс, Штірнер і Ніцше, знову безкомпромісно висловили ідею про те, що індивід не повинен підпорядковуватися жодним цілям, які є зовнішніми щодо його власного розвитку і щастя. Однак реакційні філософи того ж XIX століття недвозначно вимагали підпорядкування індивіда духовній і світській владі. Друга половина XIX і початок XX століття показали пік розвитку волі в її позитивному сенсі. Не тільки середній клас, а й робітничий перетворився на незалежного й активного агента нової свободи, який бореться за власні економічні цілі й водночас за ширші цілі всього людства.
З переходом капіталізму до монополістичної фази, що сталося протягом останніх десятиліть, відносна вага двох тенденцій для людської свободи також, мабуть, мала змінитися. Вагомішими стали ті чинники, що послаблюють особистість. Почуття безсилля і самотності індивіда посилилися, його «свобода» від усіх традиційних зв’язків стала виразнішою, його можливості особистого економічного успіху звузилися. Він відчув загрозу з боку гігантських сил, і ситуація багато в чому нагадувала ситуацію XV і XVI століть.
Найважливішим фактором у цьому процесі є зростання сили та влади монополістичного капіталу. Концентрація капіталу (не багатства) у певних секторах економічної системи обмежила можливості успіху приватної ініціативи, сміливості та своїх розумових здібностей. Ті сектори економіки, у яких перемагає монополістичний капітал, з економічною незалежністю більшості вже покінчили. Для тих, хто продовжує боротися (особливо основна частина середнього класу), ця боротьба набуває харакгеру битви проти сил, шанси перемогти які настільки малі, що колишні хоробрість і віра в ініціативу змінюються на почуття зневіри та безсилля. Величезною, хоч і неявною владою над усією громадою володіє невелика група монополістів, від рішень якої залежить доля більшої частини суспільства. Інфляція в Німеччині 1923 року чи криза в США 1929-го посилили почуття невпевненості та зруйнували надію основної маси людей досягти успіху за рахунок власних зусиль, а також похитнули традиційну віру у свої необмежені можливості.
Дрібний чи середній підприємець, який, по суті, відчуває загрозу з боку потужного капіталу, може у низці випадків і надалі отримувати прибутки та зберігати незалежність. Проте й над ним нависає загроза, яка надзвичайно посилила його почуття невпевненості — значно більше порівняно з тим, як це могло бути раніше. У конкурентній боротьбі з монополіями він протистоїть велетням, тоді як раніше він боровся з рівними собі. Проте й сам психологічний стан тих незалежних підприємців, для яких розвиток сучасної промисловості створив нові можливості, також відрізняється від відповідного стану підприємців старої формації. Для ілюстрації розглянемо особливість незалежних підприємців, яку іноді наводять як приклад нового способу життя середнього класу, — власників бензоколонок. Багато хто з них є економічно незалежними. Вони володіють підприємствами достоту так само, як у минулому володів своїм закладом бакалійник чи кравець, але яка ж велика між ними різниця. Власник магазину мусив мати чималі знання і досвід. У нього був вибір між кількома оптовими торговцями, і він міг звертатися до того з них, хто забезпечував йому найкраще поєднання цін та якості товару; він мав багато різних клієнтів і знав потреби кожного з них, бо окремому покупцеві треба було допомогти порадою під час купівлі; він повинен був вирішувати, кому давати в кредит, а кому ні. Загалом, роль підприємця старого типу визначалася не тільки його незалежністю, але й знаннями, здібностями, досвідом. Становище власника бензоколонки зовсім інше. Він продає лише один товар — пальне. У взаємодії з нафтовими компаніями він також обмежений у можливостях торгуватися, механічно виконуючи ту саму дію — знову і знову заливає баки. Тут значно менше місця для знань, досвіду і власної ініціативи, ніж це було в галузі роздрібної торгівлі в минулому. Його доходи визначаються двома факторами: ціною, яку він платить за бензин та мастильні матеріали, і кількістю водіїв, які зупиняються біля його заправки. Обидва ці чинники практично не залежать від нього: він функціонує як сполучна ланка між оптовим продавцем і покупцем. Психологічно немає жодної різниці між таким «незалежним» підприємцем та найманим працівником: вони є лише гвинтиками у величезній машині розподілу.