Ці методи, по суті, присипляють здатності до критичного мислення, тому значно небезпечніші для нашої демократії, ніж відкриті нападки на неї; у сенсі ж впливу на людську особистість вони набагато аморальніші, ніж непристойна література, видання якої карається. Рух споживачів намагається відновити критичні здібності, гідність і самоповагу покупця і, таким чином, діє в тому самому напрямку, що й профспілки; проте досі цей громадський рух не вийшов за межі своїх скромних починань.
Усе, що стосується економічної сфери, не оминає і політичної царини. На світанку демократії існувало безліч різноманітних утворень, у яких людина могла конкретно й активно брати участь у голосуванні за якісь рішення або за конкретних кандидатів на певні посади. Питання, які там вирішувалися, так само, як і кандидати, були йому знайомі; голосування, яке часто відбувалося на загальних зборах усього населення міста, було конкретним актом, під час якого рахували голос кожного індивіда в буквальному сенсі слова. Сьогодні виборець має справу з гігантськими партіями, які так само далекі від нього та пригнічують його, як і велетенські промислові корпорації. Політичні питання стають дедалі складнішими ще й від численних спроб їх замилити. Перед виборами народ ще може мигцем побачити свого кандидата, проте з поширенням радіо він, мабуть, втратить і цю можливість, а отже, й останній шанс на власні очі оцінити свого обранця. Фактично йому пропонується вибір між двома-трьома кандидатами партійних машин; але ці кандидати не є «його» обранцями, він майже нічого про них не знає, їхні взаємини так само абстрактні, як майже всі інші відносини.
Як методи реклами впливають на покупця, так само методи політичної пропаганди посилюють почуття нікчемності виборця. Повторення гасел, наголос на тих факторах, які не мають нічого спільного з принциповими політичними питаннями — все це присипляє його критичні здібності. Чітке й раціональне звернення до мислення виборця є радше винятком, ніж правилом у політичній пропаганді навіть у демократичних країнах. Зіштовхуючись із розмірами й потужністю партій у тому вигляді, як це зображено в їхній політичній пропаганді, окремий виборець не може не відчувати себе крихітним та малозначущим.
Усе це зовсім не означає, що реклама й політична пропаганда відкрито підкреслюють незначущість індивіда. Зовсім навпаки: вони лестять індивіду, надаючи йому ваги у власних очах, вони вдають, ніби звертаються до його критичного судження та здатності розібратися в чому завгодно. Проте це лише спосіб притлумити підозри індивіда й допомогти йому обдурити самого себе, щоб він повірив: його рішення буцімто незалежні. Навряд чи треба пояснювати, що пропаганда, про яку я говорю, не є повністю ірраціональною, що в пропаганді різних партій і, відповідно, кандидатів певну вагу мають і раціональні чинники.
Інші фактори також поглиблюють безсилля індивіда. Економічна й політична сцена розширилась і ускладнилася; людині дедалі важче розібратися в тому, що там відбувається. Загрози, з якими вона стикається, теж збільшилися за своїми обсягами. Загальне відчуття невпевненості посилилося через хронічне безробіття мільйона людей. Хоча підтримка безробітних за рахунок громадських коштів багато зробила для того, щоб якось збалансувати результати безробіття і в економічному, і в психологічному плані, але все одно для більшості людей безробіття є вкрай тяжким психологічно, і його загроза нависає над ними зловісною хмарою та супроводжує їх усе життя. Мати роботу — байдуже яку — видається багатьом найзаповітнішою мрією, чимось таким, за що вони мають бути дуже вдячні. Безробіття по-силило й загрозу старості. На багатьох виробництвах потрібні тільки молоді люди, хай і некваліфіковані, яких можна легко та швидко навчити; це означає, що потрібні такі, яких можна без особливих зусиль перекувати на деталі для машини, пристосованої для виконання певної виробничої функції.