Навіть якщо ми визнаємо, що дослідження індивідуальної поведінки має таке значення, можна також спитати, чи дослідження індивідів, яких зазвичай називають невротиками, може в принципі мати якусь користь для розгляду проблем соціальної психології. Знову ж таки, ми вважаємо, що відповідь на це питання має бути «так». Ті феномени, які ми спостерігаємо у невротиків, в принципі нічим не відрізняються від аналогічних, притаманних нормальним людям. Різниця в тому, що у випадку невротиків вони більш акцентуйовані, виразні й доступні для усвідомлення невротичною особою порівняно з людиною нормальною, яка просто не усвідомлює проблем, що потребують ретельного аналізу.
Щоб краще прояснити цей аспект, варто, мабуть, стисло розглянути, що мається на увазі під термінами невротик і нормальний чи здоровий.
Термін нормальний, або здоровий, можна визначити двома способами. По-перше, з точки зору функціонального суспільства людину можна назвати нормальною чи здоровою, якщо вона здатна відігравати соціальну роль, відведену їй у конкретному суспільстві. Детальніше це означає, що людина здатна виконувати якусь необхідну для цього суспільства роботу, крім того, що вона здатна взяти участь у відтворенні суспільства, тобто створити сім’ю. По-друге, з точки зору індивіда, ми розглядаємо здоров’я чи нормальність як оптимальний розвиток і щастя цього індивіда.
Якби структура суспільства надавала оптимальні можливості для щастя індивіда, то обидві точки зору мали б збігатися. Однак цього ми не зустрічаємо в жодному з відомих суспільств, зокрема й у нашому. Хоча суспільства відрізняються одне від одного за тим, наскільки вони сприяють розвитку індивіда, у кожному з них існує розрив між завданнями нормального функціонування суспільства й повного розвитку кожної особистості. Цей факт змушує провести чітке розмежування між двома концепціями здоров’я. Одна з них керується потребами суспільства, інша — цінностями й потребами індивіда.
На жаль, цю різницю часто не беруть до уваги. Більшість психіатрів вважають структуру свого суспільства настільки очевидною, що людину, погано пристосовану до цієї структури, вони таврують як неповноцінну. З іншого боку, добре пристосованого індивіда вони відносять до вищого розряду за шкалою людських цінностей. Розрізняючи ці дві концепції здоров’я і неврозів, ми доходимо висновку, що людина, нормальна в сенсі доброї пристосованості, часто є менш здоровою в сенсі людських цінностей, ніж невротик. Добра пристосованість часто досягається лише за рахунок відмови від власної особистості, коли людина стає більш-менш подібною до тієї особи, яку від неї вимагає (на думку цього індивіда) суспільство. При цьому така особа може втратити всю індивідуальність і спонтанність. На противагу до цього сценарію, невротика можна схарактеризувати як людину, що не здалася в боротьбі за власну особистість. Звісно, її спроба врятувати індивідуальність була безуспішною, замість творчого вираження своєї особистості вона знайшла порятунок у невротичних симптомах або вдалася до світу фантазій. Хоча, з точки зору людських цінностей, така людина менш покалічена, ніж той вид нормальної людини, що взагалі втратила індивідуальність. Авжеж, існують люди, які ще не стали невротиками і не втратили своєї індивідуальності у процесі адаптації. Проте ми вважаємо, що немає підстав таврувати невротика за його неповноцінність, якщо тільки не розглядати невроз із позиції соціальної ефективності. Для всього суспільства термін невротичний у цьому сенсі не може бути застосований, оскільки суспільство не могло б існувати, якби всі його члени відмовилися від виконання соціальних функцій. Однак із погляду людських цінностей суспільство можна назвати невротичним у тому сенсі, що його члени психічно покалічені в розвитку своєї особистості. Оскільки термін невротичний так часто застосовувався на позначення недостатньої соціальної ефективності, ми б воліли говорити не про невротичне суспільство, а про суспільство, несприятливе для людського щастя і самореалізації.
Механізми, які ми розглядатимемо в цьому розділі, є шляхами втечі, що виникають із невпевненості ізольованого індивіда.
Коли зв’язки, які давали людині впевненість, зруйновані, коли індивід протистоїть довкіллю як чомусь абсолютно чужому, коли йому необхідно подолати нестерпне відчуття безсилля й самотності, перед ним відкриваються два шляхи. Один веде до «позитивної свободи», він може спонтанно зв’язати себе зі світом через любов і працю, через справжні прояви чуттєвих, інтелектуальних та емоційних здібностей; таким чином він може знову досягти єдності з людьми, світом і самим собою, не відмовляючись при цьому від незалежності й цілісності індивідуального «я». Інший шлях — це дорога назад: відмова людини від свободи в спробі подолати самотність, усунувши розрив, що виник між її особистістю та навколишнім світом. Цей другий шлях ніколи не повертає людину до єдності зі світом, у якому вона була раніше, поки не стала «індивідом», адже її відокремленість є звершеним фактом, що неможливо відмотати назад, тож це є просто втеча з нестерпної ситуації, в якій людина не може далі жити. Така втеча має вимушений, компульсивний характер, як і будь-яка втеча від панічної загрози; вона також характеризується практично цілковитою відмовою від індивідуальності та цілісності людського «я». Це не те рішення, що веде до щастя і позитивної свободи; в принципі воно подібне до рішень, які ми спостерігаємо в усіх невротичних явищах. Воно пом’якшує нестерпну тривогу і, позбавивши людину паніки, робить її життя терпимим, але не вирішує глибинної проблеми, й за нього доводиться часто розплачуватися тим, що все подальше життя людини складатиметься з виключно автоматичних чи компульсивних дій.