Мазохізм — один зі шляхів досягнення цієї мети. Різноманітні форми мазохістських прагнень мають одну ціль: позбутись індивідуального «я», втратити себе; іншими словами, позбутися тягаря свободи. Ця мета очевидна, коли індивід із мазохістськими прагненнями шукає підпорядкування будь-якій особистості або владі, яку відчуває як істотно більшу й потужнішу за нього. (Примітно, що впевненість у вищій силі іншої особистості повинна розумітися відносно. Ця впевненість може ґрунтуватися не тільки на реальній силі іншої особистості, а й на переконаності у власній слабкості та безсиллі. У цьому випадку загрозливих рис можуть набути і мишеня, і сухе листя.) В інших формах мазохістських тенденцій основна мета полягає в тому самому. Наприклад, у мазохістському відчутті власної нікчемності проявляється прагнення посилити початкове почуття своєї меншовартості. Як це зрозуміти? Чи можемо ми припустити, що людина намагається позбутися занепокоєння, посилюючи його? Саме так і робить мазохіст. Допоки я розриваюся між прагненням бути незалежним, сильним та почуттям своєї незначущості й безсилля, то перебуваю в стані болісного конфлікту. Але я можу врятуватися від цього конфлікту, якщо мені вдасться звести власну особистість нанівець та більше не усвідомлювати себе самостійним індивідом. Один зі шляхів до цієї мети — відчути себе вкрай незначним і безпорадним; інший шлях — шукати сильного болю й агонії; ще один — піддатися впливу інтоксикації від якихось речовин. Фантазії про самогубство є останньою надією, якщо решта спроб послабити тягар самотності виявилися марними.
За певних умов ці мазохістські прагнення є відносно успішними. Якщо індивід знаходить культуральні патерни, що задовольняють його мазохістські нахили (на кшталт підпорядкування вождю у фашистському режимі), то він здобуває деяку впевненість уже за рахунок єдності з мільйонами інших, які поділяють такі самі почуття. Проте навіть у цьому випадку мазохістський шлях нічого не вирішує, як і будь-які невротичні симптоми; індивід позбувається лише усвідомленого страждання, але внутрішній конфлікт залишається, а разом з ним і прихована незадоволеність. Якщо мазохістське прагнення не знаходить культурально прийнятних форм реалізації або якщо воно перевищує середній рівень мазохізму в со-ціальній групі індивіда, то мазохістське рішення не може дати нічого, навіть у відносному сенсі. Воно виникає з нестерпної ситуації, намагається подолати її, але залишає індивіда в пастці нових страждань. Якби людська поведінка завжди була раціональною і цілеспрямованою, то мазохізм був би так само незбагненний, як і всі невротичні симптоми. Проте дослідження емоційних і психічних розладів показує, що людську поведінку можуть мотивувати спонукання, зумовлені тривожністю або будь-яким іншим нестерпним станом; що ці спонукання мають на меті подолати такий емоційний стан, але в кращому випадку лише пригнічують його найбільш явні прояви, а іноді неспроможні зробити й цього. Невротичні симптоми нагадують ірраціональну поведінку під час паніки. Так, людина, що потрапила в пожежу, стоїть біля вікна й кличе на допомогу, зовсім забувши, що її ніхто не може почути і що вона ще могла б вибігти сходами, які ось-ось займуться полум’ям. Вона кричить, бо хоче врятуватись, і ця дія видається їй кроком до порятунку, насправді ж це — крок до катастрофи. Точнісінько так і мазохістські прагнення зумовлені бажанням позбутися власного «я» з усіма його недоліками, конфліктами, ризиком, сумнівами й нестерпною самотністю. Але в кращому випадку вони лише пригнічують найпомітніші страждання, а в гіршому-призводять до ще більших. Ірраціональність мазохізму, як і всіх невротичних симптомів загалом, криється в цілковитій неспроможності тих засобів, що використовуються для виходу з нестерпної психічної ситуації.
Ці міркування вказують на важливу відмінність між невротичною та раціональною діяльністю. У раціональній діяльності результат відповідає мотивації до дії — людина щось робить, щоб досягнути якогось конкретного результату. У випадку невротичної діяльності людина щось робить за принципом від супротивного — для того, щоб позбутися нестерпної ситуації. Діяльність спрямовується на досягнення фіктивного рішення. Справжній результат виявляється зворотним до того, чого людина хотіла досягти; потреба позбутися нестерпного відчуття настільки сильна, що людина може обрати таку лінію поведінки, яка веде виключно до фіктивних рішень.