На цьому етапі в багатьох читачів виникне запитання: хіба садизм у тому визначенні, яке ми йому надали, не є ідентичним прагненню до влади? Відповідь на це питання така: садизм у найбільш руйнівних формах, мета яких полягає в завдаванні болю й у катуванні іншої людини, не те саме, що й бажання влади, проте це бажання є найзначнішим проявом садизму. Ця проблема набула особливої важливості в наші дні. З часів Гоббса на прагнення до влади дивилися як на основний мотив людської поведінки, але впродовж наступних століть дедалі більшого значення набували юридичні й моральні чинники, спрямовані на обмеження влади. З виникненням фашизму жага влади та її виправдання досягли нечуваних висот. Мільйони людей перебувають під враженням перемог, здобутих владою, і вважають владу ознакою сили. Звісно, влада над людьми є проявом переважної сили в суто матеріальному сенсі: якщо я маю владу вбити іншу людину, то я «сильніший» за неї. Тим часом у психологічному плані жага влади корениться не в силі, а в слабкості. Вона є нездатністю «я» людини самостійно жити власним життям. Це відчайдушна спроба отримати замінник сили, коли справжньої снаги бракує.
Слово влада має два значення. З одного боку, це може бути влада над кимось як спроможність панувати над якоюсь людиною; інше ж значення влади — мати силу як здатність робити щось, бути спроможним до чогось, мати потенціал дії. Влада у значенні сили в психологічному сенсі не має нічого спільного з пануванням; це слово означає володіння здатністю. Коли ми говоримо про безсилля, то маємо на увазі не нездатність людини панувати над іншими, а її нездатність до самостійного життя. Таким чином, влада й сила може означати «панування» і «потенцію». Ці речі аж ніяк не ідентичні, ба більше — вони взаємовиключні. Імпотенція (якщо застосовувати цей термін не тільки до сексуальної сфери, а й до всіх сфер людських потенцій як можливостей) тягне за собою садистське прагнення до панування. Поки індивід є «потентним», тобто здатним реалізувати власні можливості на основі свободи й цілісності своєї особистості, панування над іншими йому не потрібне й він не прагне до влади. Влада в значенні панування є перверзією сили, точнісінько так, як сексуальний садизм є перверзією сексуальної любові.
Мабуть, садистські й мазохістські риси можна виявити в кожній людині. На одному полюсі існують індивіди, в особистості яких ці риси переважають, на іншому — ті, кому вони зовсім не притаманні. Про садистсько-мазохістський характер можна говорити лише щодо перших. Термін характер ми використовуємо в динамічному сенсі, в якому говорив про характер Фройд. У цьому плані характер — не загальна сума патернів поведінки, властивих конкретній людині, а сукупність домінантних потягів, що мотивують її поведінку. Оскільки Фройд припускав, що основними мотиваційними силами є сексуальні, він дійшов до концепцій «орального», «анального» чи «генітального» характеру. Якщо не поділяти його припущень, то слід визначати типи характерів якось інакше, проте динамічна концепція має залишитися. Рушійні сили, що панують усередині, людина не завжди усвідомлює. Вона може бути цілком охоплена садистськими прагненнями й при цьому свідомо вважати, що нею рухає лише почуття обов’язку. Вона може навіть не зробити жодного садистського вчинку, придушивши свої нахили настільки, що зовсім не здаватиметься садистом. Проте ретельний аналіз її поведінки, фантазій, сновидінь, міміки й жестів розкриває садистські імпульси, що діють у глибших шарах її особистості.
Хоча характер людини, в якому переважають садистсько-мазохістські пориви, може бути визначений як садистсько-мазохістський, такі люди не обов’язково є невротиками. Те, чи є певний тип характеру «невротичним» або «нормальним», значною мірою залежить від спеціальних завдань, які люди повинні виконувати за своїм соціальним становищем, та від патернів почуттів і поведінки, поширених у конкретній культурі. Для величезної частини низів середнього класу в Німеччині та в інших європейських країнах садистсько-мазохістський характер є типовим, і, як буде показано далі, саме для характерів цього типу ідеологія нацизму виявилася найбільш привабливою. Оскільки термін садистсько-мазохістський асоціюється з перверзіями та неврозами, я вважаю за краще говорити не про садистсько-мазохістський, а про авторитарний характер, особливо коли ми маємо на увазі не невротичну, а нормальну людину. Цей термін виправданий, оскільки садистсьско-мазохістська особистість завжди характеризується особливим ставленням до влади. Така людина захоплюється владою і хоче їй підкорятися, та водночас вона хоче й сама бути владою, щоб інші підкорялися їй. Є ще одна причина на користь вибору саме цього терміна. Фашистські системи називають себе авторитарними через панівну роль влади в їхній суспільній і політичній структурі. За допомогою терміна авторитарний характер ми також вказуємо на те, що подібна структура особистості є людським базисом фашизму.