Перш ніж продовжити розгляд авторитарного характеру, необхідно уточнити й значення терміна авторитет у сенсі влади. Влада — це не риса, яку людина «має», у тому плані, що вона може мати будь-яку власність або фізичну рису. Влада є результатом міжособистісних взаємин, коли одна людина дивиться на іншу як на вищу щодо себе. Проте існує принципова відмінність відносин «вищі-нижчі», які можна визначити як раціональний авторитет, і тими відносинами, які можна назвати владою пригнічення.
Поясню те, що маю на увазі, на конкретному прикладі. Як і відносини між викладачем та учнем, так і відносини рабовласника й раба ґрунтуються на перевазі одного над іншим. Інтереси викладача та учня лежать в одній площині: викладач задоволений, якщо йому вдалося розвинути свого учня; якщо це не вдалося, то погано обом. Рабовласник прагне експлуатувати раба: що більше він із нього вичавить, то краще для рабовласника; водночас раб усіма способами прагне захистити доступну йому частку щастя. У цьому випадку інтереси сторін є явно антагоністичними, оскільки здобутки одного учасника є очевидними втратами для іншого. В обох випадках перевага має різні функції: у першому це умова допомоги підпорядкованій особі, у другому — умова для його експлуатації.
Динаміка влади в обох випадках також різна: що краще учень навчається, то меншим стає розрив між ним та викладачем. Учень дедалі дужче схожий на викладача. Іншими словами, владні відносини поступово зводяться нанівець. Проте якщо влада служить основою експлуатації, то з часом дистанція збільшується.
Психологічні ситуації в кожному з цих типів владних відносин також різні. У першому випадку переважають елементи любові, захоплення чи вдячності. Авторитет, тобто влада в цьому випадку, є прикладом, з яким хочеться себе ототожнити, частково або повністю. У другому випадку, коли підпорядкування шкодить підпорядкованому, проти експлуататора виникають почуття обурення й ненависті. Однак у випадку раба ненависть може призвести до таких конфліктів, які лише погіршать його страждання, оскільки шансів на перемогу він не має. Тому природною є тенденція придушити це почуття або навіть замінити його почуттям сліпого захоплення. Воно виконує дві функції: 1) усуває хворобливе й небезпечне почуття ненависті; 2) пом’якшує почуття приниження. Справді, якщо мій володар такий дивовижний і прекрасний, то мені нема чого соромитися свого підлеглого стану; я не можу бути рівним йому, бо він настільки сильніший, розумніший, кращий за мене. Отже, у випадку влади пригнічення посилюватиме або ненависть до неї, або її ірраціональне переоцінювання й захоплення нею. У випадку ж раціональної влади самі владні відносини з часом послаблюватимуться, оскільки підпорядкована авторитету особа ставатиме більш схожою на цей авторитет.
Різниця між раціональною владою і владою пригнічення лише відносна. Навіть у стосунках між рабом та його господарем наявні елементи користі для раба: він отримує бодай той мінімум їжі й захисту, без якого не зміг би працювати на господаря. Тим часом лише в ідеальному випадку відносин між викладачем та учнем ми не знайдемо якогось антагонізму інтересів. Між двома крайніми випадками можна спостерігати безліч проміжних варіантів: відносини фабриканта й робітника, фермера і його сина, голови сім’ї та його дружини тощо. Однак ці два типи влади принципово відрізняються (хоча на практиці вони завжди змішані), тож в аналізі будь-якої ситуації владних відносин слід визначати питому вагу кожного типу влади в конкретному випадку.