Так само, як і з мисленням, у випадку з почуттями необхідно розрізняти справжні, що виникають усередині нас, і псевдопочуття, які насправді нашими не є, хоча ми вважаємо їх такими. Візьмімо приклад із повсякденного життя, типовий для наших псевдопочуттів у спілкуванні з іншими людьми. Ми спостерігаємо за чоловіком, який відвідує вечірку. Він веселий, посміхається, мило спілкується і взагалі справляє враження задоволеного й щасливого. Коли він іде з вечірки, на його обличчі — посмішка, він сказав, що провів чудовий вечір і що був неймовірно радий бачити всіх присутніх. Двері за ним зачиняються — і цієї миті ми уважно до нього придивляємося. На його обличчі спостерігаємо різку зміну. Вочевидь, його посмішка зникла, чого й варто було сподіватися, бо він тепер сам і йому нікому посміхатися. Проте зміна на його обличчі, про яку я говорю, це щось більше, ніж просто зникнення посмішки. На його обличчі з’являється вираз глибоко-го смутку, майже відчаю. Утім, цей вираз зберігається лише кілька секунд, потім обличчя знову ховається під звичайною маскою. Цей чоловік сідає у своє авто, згадує вечір, розмірковує, яке враження він там справив, і вирішує, що, мабуть, таки хороше. Проте чи був він веселим і щасливим на тій вечірці? Чи був момент відчаю, який ми помітили на його обличчі, лише миттєвою реакцією, не вартою уваги? Відповісти на це питання неможливо, якщо ми більше нічого не знаємо про цю людину. Але є ще один епізод, який може бути ключем до розуміння того, що означала його веселість.
Цієї ночі йому сниться сон, що він знову на війні. Він отримав наказ перейти лінію фронту і проникнути до штабу ворога. На ньому офіцерська уніформа, схожа на німецьку, і раптом він опиняється серед німецьких офіцерів. Його дивує, що в штабі так затишно і що всі так добре до нього ставляться, але його чимраз дужче охоплює страх викриття. Один із молодих офіцерів, який йому здається особливо симпатичним, підходить до нього і каже: «Я знаю, хто ви. Ви маєте тільки один спосіб врятуватися — почніть розповідати анекдоти, смійтеся самі й розсмішіть їх так, щоб вони відволіклися від прикутої до вас уваги». Він дуже вдячний за пораду, починає розповідати анекдоти й сміятися. Поступово його жарти стають неприродними, інші офіцери дивляться на нього з підозрою — і що більшими стають їхні підозри, то більше вимученими видаються його жарти. Врешті-решт його охоплює такий страх, що він не витримує, схоплюється, біжить, а вони женуться за ним. Потім картинка змінюється: він сидить у трамваї, який зупиняється біля його будинку. Він одягнений у цивільний костюм і відчуває полегшення, що війна вже минула.
Припустімо, ми можемо запитати в нього наступного дня, що з ним сталося, якщо врахувати окремі елементи цього сну. Тут ми відзначаємо лише деякі асоціації, особливо важливі для розуміння того, що нас цікавить. Німецька уніформа нагадує йому, що один із гостей напередодні говорив із сильним німецьким акцентом. Він пригадує: цей чоловік його дратував, бо не звернув на нього особливої уваги, хоча він (наш сновида) дуже старався справити хороше враження. Міркуючи так, він згадує, що в якийсь момент учорашнього вечора в нього було відчуття, ніби той, із німецьким акцентом, насправді насміхався з нього та відреагував уїдливою усмішкою на якесь його висловлювання. Коли він пригадує затишне приміщення штабу, йому спадає на думку, що воно скидалося на той будинок, у якому він був учора, але вікна нагадували вікна того кабінету, де він колись провалив іспит. Здивований цією асоціацією, він згадує, що напередодні непокоївся тим, яке враження справить. Частково тому, що один із гостей був братом дівчини, увагу якої він хотів привернути, а почасти тому, що господар має вплив на його начальника, від думки якого залежить його просування по службі. Говорячи про цього начальника, він зізнається, що терпіти його не може, скаржиться, як принизливо зображати дружелюбні почуття до нього; і що відчуває певну неприязнь і до господаря будинку, хоч і не усвідомлює цього. Ще одна його асоціація полягає в тому, що він розповів щось кумедне про якогось лисого чоловіка, а потім уже зрозумів, що господар теж майже зовсім лисий, і йому стало ніяково. Трамвай його дуже дивує, бо рейкових шляхів начебто не було. Розповідаючи, він згадує, що хлопчиком їздив до школи на трамваї; а далі пригадує, як уві сні сидів на місці водія і думав, що керування трамваєм напрочуд схоже на керування автомобілем. Очевидно, що трамвай замістив його власне авто, на якому він повернувся додому, а повернення нагадало, як він повертався зі школи.