Я хочу навести ще один приклад псевдобажання, яке можна часто спостерігати під час аналізу людей, що не мають жодних невротичних симптомів. Варто розглянути приклад, не пов’язаний із широкими проблемами нашої культури, які ми порушуємо в цій книжці, оскільки він дозволить читачеві, не знайомому з дією підсвідомих сил, отримати краще уявлення про цей феномен. Крім того, такий приклад чітко показує зв’язок між придушенням психічних актів і виникненням псевдоактів. Хоча зазвичай придушення розглядають з точки зору його ролі в невротичній поведінці, у сновидіннях тощо, але важливо підкреслити: будь-яке придушення знищує певну частину реального «я» особи й викликає підміну пригніченого почуття псевдопочуттям.
У випадку, про який я хочу вам розповісти, йдеться про людину двадцяти двох років, студента-медика. Він зацікавлений своєю роботою і легко знаходить спільну мову з людьми. Не можна сказати, щоб він був у якомусь розумінні нещасливим, але нерідко відчував втому й не мав особливого запалу до життя. Пройти психоаналіз його спонукала професійна допитливість: він збирався стати психіатром. Єдине його нарікання полягало в тому, що в нього виникли певні труднощі в професійній медичній сфері. Студент часто забував прочитане, надмірно втомлювався на лекціях і став складати іспити на гірші оцінки. Це його дивувало, бо в усьому іншому він не міг поскаржитися на пам’ять. Він не мав жодних сумнівів, що хоче займатися медициною, але часто й сильно сумнівався, чи спроможний мати успіх у своїй професії.
Через кілька тижнів студент розповідає сон, у якому він стоїть на верхньому поверсі збудованого ним хмарочоса й оглядає зверху навколишні будівлі з легким відчуттям тріумфу. Раптом хмарочос обвалюється і він опиняється під руїнами. Молодий чоловік розуміє: його намагаються врятувати, й уже чує, як розбирають завали над ним, але до нього також доноситься, як хтось каже про нього, що він серйозно поранений і дуже скоро повинен прибути лікар. На лікаря доводиться чекати цілу вічність, а коли той нарешті з’являється, то нічим не може зарадити, бо забув свою сумку з медичними інструментами. Його охоплює потужна хвиля злості на лікаря, і раптом виявляється, що він стоїть на ногах зовсім не ушкодженим. Він із насмішкою дивиться на лікаря і в цей момент прокидається.
Багато асоціацій у зв’язку з цим сном він не має, та деякі з них несуть особливе смислове навантаження. Думаючи про збудований хмарочос, він побіжно згадує, що завжди цікавився архітектурою. У дитинстві будівельні кубики впродовж багатьох років були його улюбленою грою, а в сімнадцять років хлопець вирішив, що стане архітектором. Коли він сказав про це батькові, той по-дружньому відповів, що син, звісно, може сам обирати собі кар’єру, але він (батько) впевнений: ця ідея — лише відгомін синових дитячих захоплень і що для сина було б краще зайнятися медициною. Молодий чоловік вирішив, що батько має рацію, і ніколи більше не розмовляв з ним на цю тему, тож і почав вивчати медицину. Його асоціації з приводу лікаря, який спізнився й забув свої інструменти, були достатньо розпливчастими й нечисленними. Однак у розмові про цю частину сну йому згадалося, що призначений час його аналітичного сеансу було пересунуто і що, хоч він і не був проти цієї зміни, насправді дуже розізлився. Роздратування з цього приводу прокидалося в ньому, коли він про це говорив. Він звинувачує аналітика у свавіллі й раптом заявляє: «Взагалі-то я так чи інакше не можу робити все, що хочу!» Він сам надзвичайно здивований і своїм роздратуванням, і цією фразою, бо досі не відчував якогось опору ні до аналітика, ні до занять психоаналізом.
Через деякий час йому сниться ще один сон, з якого він запам’ятовує лише фрагмент: його батько поранений внаслідок автомобільної катастрофи. Сам він — лікар і мусить надати батькові допомогу. Коли він намагається оглянути батька, то відчуває, що повністю паралізований і не може навіть рухатися. Охоплений жахом, він прокидається.
У своїх асоціаціях молодий чоловік мимоволі згадує, що протягом останніх років у нього з’являлися думки про те, що його батько може раптово померти, і ці думки його лякали. Іноді він думав навіть про спадщину, про те, що б він робив з цими грошима. У фантазіях він особливо далеко не заходив, бо одразу ж їх придушував. Він порівняв цей сон із попереднім і зненацька здивувався, що в обох випадках лікар не міг надати жодної допомоги. Тепер йому стає зрозуміло: лікар із нього буде ніякий. Коли йому нагадують, що в першому сні було відчуття гніву та глузування з безсилля лікаря, він згадує, що, почувши або прочитавши про випадок, коли лікар виявився неспроможним допомогти пацієнтові, він відчуває якусь зловтіху, якої досі не усвідомлював.