На нашу думку, жодне з пояснень, які наполягають на політичних та економічних чинниках і при цьому не враховують психологічних, не може бути правильним. Нацизм є психологічною проблемою, але самі психологічні чинники треба аналізувати лише з урахуванням того, що вони формувалися під впливом соціально-політичних та економічних факторів. Нацизм є економічною й політичною проблемою, однак те, як він здобув владу над цілим народом, необхідно зрозуміти з урахуванням психологічних факторів. У цьому розділі ми займемося саме психологічним аспектом нацизму, його людською базою. Це означає, що нам слід розглянути два питання: особливості структури характеру тих людей, до яких звернена нацистська ідеологія, та психологічний характер самої ідеології, що перетворив її на такий ефективний інструмент впливу на цих людей.
Під час розгляду психологічного підґрунтя успіху нацизму потрібно з самого початку провести важливе розмежування: одна частина населення схилилася перед нацистським режимом без якогось значного опору, але вона не захопилася ідеологією чи політичною практикою нацизму. Іншу частину народу надзвичайно приваблювала нова ідеологія, і ці люди фанатично віддалися тим, хто її проголошував. Перша група складалася в основному з робітничого класу, а також з ліберальної і католицької буржуазії. Хоч вони й мали чудову організацію (особливо робітничий клас) і хоча ці класи весь час ставилися до нацизму вороже від самого моменту його зародження й до 1933 року, вони не проявили того внутрішнього опору, якого можна було б очікувати, на основі їхніх політичних переконань. Їхня воля до опору зламалася дуже скоро, і відтоді вони не завдавали особливих клопотів новому режимові (за винятком, звісно ж, тієї невеличкої меншини, яка героїчно боролося з нацизмом протягом усіх цих років). Психологічно ця готовність підкоритися нацистському режиму, напевне, була зумовлена станом внутрішньої втоми й пасивності, що, як буде показано в наступному розділі, притаманні індивіду нашої епохи навіть у демократичних країнах. Що стосується робітничого класу Німеччини, то тут існує ще одна причина: поразка, якої він зазнав після перших перемог у революції 1918 року. Робітничий клас вступив у повоєнний період із великими надіями на звершення соціалізму або щонайменше на істотне поліпшення свого економічного, політичного та соціального становища, але з дуже різних причин йому довелося зазнати безперервної низки поразок, які призвели до цілковитого краху надій. На початок 1930 року результати перших його перемог були майже повністю знищені, що призвело до глибокого розчарування, зневіри у лідерах, сумніву щодо доцільності будь-яких політичних організацій чи політичної діяльності. Робітники досі залишалися членами партій і свідомо продовжували вірити в політичні доктрини; але в глибині душі чимало їх втратили бодай якусь надію на те, що політична боротьба може бути ефективною.
Лояльність більшості населення до нацистського уряду посилилася додатковим стимулом після приходу Гітлера до влади. Мільйони людей стали ототожнювати уряд Гітлера з «Німеччиною». Тепер він тримав у своїх руках державну владу, і тому боротьба з ним означала самовиключення зі спільноти німців; коли решта партій була розпущена й нацистська партія «зробилася» Німеччиною, опозиція до цієї партії стала рівнозначна опозиції щодо самої Німеччини. Мабуть, для пересічної людини немає нічого важчого, ніж почуватися самотньою, не належачи до жодної великої групи, з якою вона могла б себе ототожнити. Громадянин Німеччини, якими б чужими не були для нього принципи нацизму, повинен обирати між самотністю і почуттям єдності з Німеччиною, і більшість обрала єдність. У багатьох випадках люди, які не мають нічого спільного з нацизмом, захищають нацизм від критики іноземців, бо розцінюють її як нападки на Німеччину. Страх перед ізоляцією і відносна слабкість моральних принципів значної частини населення допомагають будь-якій партії завоювати лояльність, як тільки ця партія захоплює державну владу.
З цього випливає найважливіша аксіома політичної пропаганди: будь-які нападки на Німеччину як таку, будь-яка викривальна пропаганда щодо «німців» (на кшталт символічного прізвиська «гуни» у період минулої війни) тільки посилюють лояльність тих, хто ще не цілком ототожнює себе з нацистською системою. Одначе цю проблему не може вирішити навіть найбільш розумна і майстерна пропаганда. Її може розв’язати лише перемога в усіх країнах однієї фундаментальної істини: етичні принципи вищі за існування нації, і відданість цим принципам вводить індивіда до спільноти всіх тих, хто поділяв, поділяє і поділятиме це переконання.