Коли людина опанує суспільство й підпорядкує економічну машину цілям людського щастя, коли вона активно братиме участь у соціальному процесі — тільки тоді зможе подолати причини свого нинішнього розпачу: самотність і безсилля. Сьогодні людина страждає не стільки від бідності, скільки від того, що перетворилася на гвинтик гігантської машини, на автомат, і від того, що життя її стало порожнім і втратило сенс. Перемога над авторитарними системами всіх видів стане можливою, лише якщо демократія не відступатиме, а піде в наступ, досягаючи тих цілей, до яких прагнули борці за свободу протягом останніх століть. Демократія тріумфуватиме над силами нігілізму, лише якщо зможе вдихнути в людей найсильнішу віру, на яку здатна людина, — віру в життя, правду й у свободу як активну та спонтанну реалізацію індивідуального «я» людини.
Додаток
Характер і соціальний процес
У цій книжці ми аналізували взаємозв’язок соціально-економічних, психологічних та ідеологічних чинників у певних історичних періодах, таких як доба Реформації або наші часи. Для читачів, що цікавляться теоретичними проблемами такого дослідження, у цьому додатку я спробую стисло розглянути загальні теоретичні засади, на які спирався наш аналіз.
Досліджуючи психологічні реакції будь-якої соціальної групи, ми маємо справу зі структурою характеру її членів, тобто окремих людей; однак при цьому нас цікавлять не індивідуальні особливості, які відрізняють цих людей, а загальні риси особистості, що характеризують більшість членів групи. Ми називаємо це соціальним характером. Він менш специфічний, ніж характер індивідуальний. Коли ми описуємо останній, то маємо справу з сукупністю рис, які в особливому поєднанні формують структуру вдачі того чи іншого індивіда. Соціальний характер охоплює лише набір рис, а ядро структури характеру більшості членів групи розвинулося як результат спільних переживань і спільного для них способу життя. Хоча завжди існуватимуть «девіанти» з абсолютно іншим типом характеру, структура характеру більшості членів є лише різними варіаціями розвитку того самого «ядра», що спричинені випадковими факторами народження й життєвого досвіду, бо ці чинники різні для індивідів. Якщо ми хочемо зрозуміти одного індивіда якомога повніше, то диференційні елементи мають найбільше значення. Проте якщо бажаємо зрозуміти, яким чином людська енергія спрямовується в певне русло і працює як продуктивна сила в певному суспільному ладі, то на основну увагу заслуговує саме соціальний характер.
Поняття соціального характеру ключове для усвідомлення соціального процесу. Характер у динамічному сенсі аналітичної психології є специфічною формою людської енергії, що формується в процесі динамічної адаптації людських потреб до певного способу життя в суспільстві. Характер, своєю чергою, визначає думки, почуття та дії індивіда. Цей феномен трохи важко спостерігати на прикладі наших думок, бо всі ми поділяємо традиційне переконання, наче мислення є виключно інтелектуальним актом, незалежним від психічної структури особистості. Одначе це не так, і такий підхід є тим паче хибним, що більше ми заглиблюємося в розгляд етичних, філософських, політичних, ідеологічних чи соціальних проблем, а не займаємося емпіричними маніпуляціями якимись конкретними об’єктами. Наші роздуми з приводу таких феноменів (звісно, з урахуванням суто логічних елементів, задіяних у процесі мислення) багато в чому визначаються структурою особистості тієї людини, яка над ними розмірковує. Це діє і щодо цілих доктрин або теоретичних систем, і щодо окремих понять, таких як любов, справедливість, рівність, самопожертва тощо. Кожне таке поняття й доктрина мають у собі певну емоційну матрицю, яка визначається структурою характеру конкретного індивіда.
Ми навели низку ілюстрацій цієї тези в попередніх розділах. Щодо доктрин ми намагалися показати спільне коріння раннього протестантизму та сучасного авторитаризму. З приводу особистісних понять ми зазначили, що, приміром, для садистсько-мазохістського характеру любов означає симбіотичну залежність, а не взаємну афірмацію та союз на основі рівності; самопожертва вказує на найвищий ступінь підпорядкування особистості чомусь вищому, а не ствердження власного психічного та морального «я»; відмінність між людьми пояснюється різницею в їхній владі, а не реалізацією різних індивідуальностей на основі рівності; справедливість означає, що кожен отримає те, на що заслуговує, а не те, що індивід має безапеляційно реалізовувати свої природжені й невід’ємні права; мужність є готовністю підкоритись і терпіти страждання, а не вищим ствердженням власної індивідуальності проти влади. Хоча слово, яке вживають двоє людей різних типів особистості, однакове, коли вони говорять, скажімо, «любов», то два значення цього слова є абсолютно відмінними, відповідно до кожного з типів особистості. Справді, безлічі інтелектуальних непорозумінь допоміг би уникнути правильний психологічний аналіз змісту таких слів, оскільки будь-яка спроба суто логічної класифікації цих понять приречена на провал.