Втомлені гори

Бо в кожнім з вас живе пірань,
Одні шакали і горили.
Всіх непокірних – на панель,
А принципових – в катафалку,
А той, хто був, як Рафаель –
Десь в США, або до "зоопарку".
В нас ордени не всім дають
А тим, хто служать в нас бандитам,
А принципових всіх в розход,
Щоб не мішали хлопцям жити.
27.4.2003 р.

БОГИНЯ НАСОЛОДИ
Хто з нас не знає, що життя не вічне,
Хто з нас не знає, що життя – це мить,
І кожен з нас тягне свій Хрест одвічно,
Поки ця мить, як мишка, пробіжить.
Отак і я тягну свої колоди,
Щоб міг тебе і ніжить, і любить,
Й тобі, як Богу Насолоди,
Щоб все життя я міг служить.
Бо що, скажи, миліше тебе,
Бо що солодше за любов?
Коли душа стає, як небо,
Коли в обох дубіє кров.
Тому й шукаю поле волошкове,
Тому й вриваюсь у безмежність зір,
Тому й шукаю те, що "коле"
Своїми кінчиками гір.
Де ще горять вогні бажання,
Які запалюють світи,
Які несуть у світ кохання –
Щоб ми щасливими були.
І я горжусь, що поки можу
Я в твій вриватись щедрий світ,
Й люблю тебе, як квітку божу,
Як люблять літо й первоцвіт.
13.9.2003 р.

ЩОБ ДОВГО ЖИТЬ
Як хочеш, брате, довго жить –
Учись із совістю дружить.
Бо той, хто в сад чужий заходить –
Своєму він здоров’ю шкодить.
Бо хто в садок чужий плигає –
Часто на ноги шкутильгає.
Бо на чуже хто зазіхає –
Своєю смертю не вмирає.
14.5.2004 р.

ПРО ГОРІЛКУ
Як хочеш жить, як Соломон,
То пий домашній самогон,
Бо від державної горілки
Спочатку – файно, потім – гірко.
Бо щоб про нас держава дбала –
Отруту б ту не продавала.
14.5.2004 р.

ЯКЩО ХОЧЕШ МАТИ ДРУЗІВ
Якщо ти хочеш друзів мати,
Старайся менше випивати,
Бо той, хто більше випиває,
Від того навіть чорт втікає.
Бо кому хочеться ту "здобу"
Тягнуть додому, як худобу?
9.5.2004 р.

БОГ ВСЕ БАЧИТЬ
Життя як день: ось вам світанок,
А ось і вечір наступив
А Бог все бачить і спитає:
– Що ти, голубчику, зробив?
14.5.2004 р.

КРОВАВІ РОЗВАГИ
Тих, що не пили кров, як воду –
Вважали ворогом народу.
А той, хто кров, як воду, пив,
І досі той живе, як жив.
Як люди плакали – вожді сміялись,
Отак вони і розважались.
Чому вожді завжди сміялись?
Бо вірили, що їх боялись.
Якщо вселивсь в людину страх,
То не людина і не птах.
19.6.1990 р.

ЗЕЛЕНІ ПОМІДОРИ
Що й казать, в нас влада мудра:
Знає, що кому казать,
Вміє всім травити тюльку,
І локшину всім чіплять.
А зайдеш до магазину –
Хоч коти по нім м’ячем:
На полицях – щі, капуста,
Та шклянки з якимсь гнильцем;
Та зелені помідори –
Скрізь, куди ти не підеш,
Що і в Африці такого,
Навіть в джунглях, не знайдеш.
Та зате бери – не хочу,
Як говорять ті "орли" .
Оце так – я скільки знаю –
Бідні люди в нас жили.
А якщо десь появлявся
Дефіцитний в нас товар,
То всі люди із сумками
Бігли, ніби на пожар.
Та зате, для тих продукти,
Що забрались на Олімп,
Всі, які душа бажала,
За якісь копійки їм.
А за що, які заслуги,
Чим від нас той кращий псих?
А ще кажуть, ніби правда,
Що вона одна для всіх.
І виходить два народи
Проживає на землі:
Один – той, що сіє, віє,
Інший – той, що у Кремлі.
15.5.1991 р.

КОЛИ МОГЛИ
Колись, коли ми ще могли,
Ми всіх могли...
Отож, ти дурня не валяй
І поки можеш – не дрімай...
3.4.2003 р.

СЕРТИФІКАТ
Колись любив я поле й полонини,
І зорі, що шептались в небесах,
Я зарез вже, як вийду на стежину,
Ніби на мене нападає страх.
І хоч горять як і горіли роси,
І вітерець гуляє, як гуляв,
Та тільки я іду, неначе босий,
Ніби мене з людьми хтось обікрав.
Колись усе в душі моїй раділо:
Народ був бідний – та завжди співав,
І кожен з нас в своє майбутнє вірив,
Яке Кравчук від нас усіх відняв.
Усе та ж панщина, що й двісті літ потому,
Хто був при владі – той і панував,