Втомлені гори

Хоч народ стояв ще на нозі одній.
Пан Кравчук як глянув на червоний мак,
Зрозумів, нарешті, що робив " НЕ ТАК!"
5.2.2005 р.

ГІДНІСТЬ
Я не хочу, щоб думали всі так, як я,
Але є поняття для всіх спільні:
Це коли у людей за народ, за свій край
Є єдина і гордість, і гідність.
Це якраз та зернина, з якоє ти зріс,
Звідки велич твоя, звідки сила,
Сила та, що постійно душив комуніст,
Щоб, не дай Бог, його не скосила!
І цей новий божок все хотів помінять:
Спарувати ведмедя з козою,
Щоб все літо давала коза молоко,
А копита смоктала зимою.
Є ще й досі такі, що хотять змінить світ,
І все поле засіять брехнею,
Але світ вже не той, і вже люди не ті,
Щоб могли подружитися з нею.
19.5.1997 р.

ВОРОГИ
Скільки їх у модненьких краватках
Тільки те і роблять, що сопуть,
І не сплять ті генії ночами,
Думають: кого б і ще надуть.
Бо на світ для того народились,
Щоб придумать якнайбільше зла.
Хоч, як глянуть, – ніби янгелочки,
І не скажеш – схожий на козла.
Люди! Побратими! Не дрімайте!
І не вірте в посмішки братви,
Всі вони уміють гарно говорити,
А насправді – наші вороги.
8.7.1990 р.

ОТАК І ВИЖИВАЛИ
Менше платили – більше крали,
Отак всі люди й виживали.
6.8.2000 р.

ГОЛОДОМОР
В голові, як в танку – глухо.
В животі – голодомор.
Ну а слуги цідять "Віски",
П’ють "Шампанське" і "Кагор".
На своїх шикарних віллах,
Мов на фермах, доять фей,
В кожного по дві-три фірми,
А самі гудуть в хокей.
Пропивають Україну,
Пропивають і Дніпро,
І нема нікому діла,
Як там їх сусід Петро?
І кому жалітись будеш,
Як з них кожен – прокурор?
Про яких в народі кажуть
В нас російським словом: "вор".
О, машина ти залізна!
О, наш батьку отаман!
І коли ж уже, нарешті,
Свій напхаєш барабан?
Скільки ж можна грабувати,
Скільки ж можна люд дурить?
Чи пора сокиру брати,
Щоб ганьбу цю кров’ю змить?
А бандити-президенти
Там, де пальми шелестять,
Розробляють нові плани,
Щоб іще щось з голих знять?
25.12.1997 р.

ЗАСИДІЛИСЬ
Всі рвачі біля корита
А тому вони й еліта.
Бо хто всівся на коні –
Замовляє той пісні.
То ж чекай, браток, і диш,
Поки вже одержиш шиш.
31.1.2000 р.

СОЛОВКИ
Біля хати зажурились
І притихли ясени.
Як згадаю про минуле,
Хоч сьогодні хорони.
Роки-роки молодії,
Ніби в полі скакуни,
Хто ж мені сьогодні скаже,
Де поділися вони?
Над лісочком Місяць сходить,
Над лісочком сплять віки,
А мені ще й досі сняться –
Магадан і Соловки.
18.10.1997р.

НА НИВКАХ
Прощай, мій парк, – куточок райський,
Тебе, як жінку, полюбив,
Бо у твоїх озерах синіх
Свою я молодість лишив.
Прощай! Люблю і незабуду
Твою небесну я красу,
І якщо в Києві ще буду –
Обов’язково навіщу!
26.6.1992 р.

ЗГУСТОК ЕНЕРГІЇ
Іду із тяжкої роботи,
Із втоми викручую сміх,
Бо сміх – то здоров’я нації,
І мусить він бути для всіх.
Сміх – то є згусток енергії
І вибух незвіданих сил,
З яких в нас пульсують спермії,
Щоб світ наш у ніжності жив.
Іду із тяжкої роботи,
Із втоми викручую сміх,
І стогнуть під вечір чоботи,
Які я знімаю з ніг.
16.10.2001 р.

ІНТЕЛІГЕНТ
В студентських гуртожитках
Від КУНГа й КаПеІ
Студентки і студенти
Якісь глухонімі:
Ні здрастуй, ні бувайте,
Ні шість тобі, ні п’ять,
Пройдуть, як без’язикі
Й не знаєш, що казать.
Отож, дивлюсь і думаю:
І це – інтелігент,
Це той, що завтра буде,
Можливо, Президент.
Це той, якому завтра
Довіримо Дніпро,
Довірим Україну
І все своє добро.
І що з такого генія
Ти завтра зможеш взять,
Як він уже сьогодні
Пройде – й ні шість, ні п’ять?
Якщо уже сьогодні
Для нього ви – ніхто,
Хоч ви його наставник,
Фундамент і пальто.