Втомлені гори

Думають, що всі дурні?
11.11.2009 р.

АДВОКАТ
Ми – люди надто принципові:
Як є в вас бакси стопудові,
І будь ти злодій чи бандит,
Заплатиш? – буде і вердикт.
Ми будем захищать хоч чорта,
Була б грошей у нього торба.
Немає грошей? – будь хоч геній,
Хай бідних захищає – Ленін!!!
Ми б захищали і ораву,
Та не працюєм на халяву,
Ми – адвокати, люди честі,
Дерем з усіх: і з батька й з тещі.
А що про нас говорять люди –
На те ми чхать хотіли всюди!
Дивлюсь на тих я ерудитів,
Що захищають в нас бандитів,
І тихо думаю про себе:
А як же честь, порядність, небо?
От вам і вір у справедливість!
Чого ж ми всі, скажіть, добились,
За що стояли на Майдані
Наші Марії, Ані, Тані?
Невже за тих, що з горла пре,
Щоб їм добавили іще?
6.6.2006 р.

КАМАЗ
Морда, як в КАМАЗА скат,
Зразу видно – депутат.
22.4.2006 р.

ВРИВАЮСЬ В КОСМОС
Вже не влаштовує сьогодні
Усе, що я донині знав,
Мій розум в космос вже, як в поле
Скакун веселий поскакав.
По Всесвіту, по океанах,
По Сонцю, Місяцю, зірках,
Щоб потім, з Космосу вернувшись,
Міг спалахнуть в нових думках.
18.1.1997 р.

СВІТ – ГАРЕМ
Весь світ – гарем, а ми – султани,
Це всім давно відома річ,
Бо нас оточують путани,
Як світлий день і темна ніч.
Тому й ходжу я у діброви,
Аби послухать солов’їв
Й всю ніч дивитися на брови
Серед веселих яворів.
Не хочу палаців, ні храмів,
А якщо храм – лише в душі,
Тому й терпіть не можу хамів,
Що брешуть як і їх вірші.
Тому й люблю гаї, діброви,
Люблю поля я запашні,
Де ходять в полі чорні брови
Й за ними – всі думки мої.
4.5.1997 р.

ЖИТТЯ – СПЕКТАКЛЬ
Я світ вважаю надто мудрим,
Як, скажем, гру у доміно,
Й тільки недавно зрозумів я:
Життя людське – це як кіно,
Де все продумали до крапки –
Ті Мойши, Пашки – фахівці,
В яких давно вже, любі, з вами
Всі сидимо ми на кінці.
1.2.1997 р.

ДИВІДЕНДИ
Якби мене батько навчив був брехать,
Або хоч би як прикидатись –
Сьогодні в житті я б не став жебраком
Й по світу не став би тинятись.
Сьогодні я, певен, вже б мав "Мерседес"
Чи іншу б якусь іномарку,
Й купався б десь в Ялті серед стюардес
І їв би ікру, пив би чарку.
Бо той, хто сьогодні на честь наплював,
Собі накрутив дивіденди,
Двох слів він не може до купи зв’язать,
А він уже – став Президентом.
І все ж, я не заздрю таким ані чуть,
Бо шельму, як кажуть, Бог мітить,
Тому краще буду спокійно я спать
І міцно хай сплять мої діти.
Бо знаю: безкарним не може буть зло,
А стогін не бути почутим,
Отож, як сьогодні тобі повезло,
То ти не викручуй всім руки.
19.12.1997 р.

ДВОХГОЛОВИЙ ПРОВОКАТОР
Із кожним днем все важче встать,
Зникають сили десь хутенько,
І все ж, не можу я мовчать,
Коли мою грабують Неньку.
Коли ще й досі в наш-то вік
Є провокатори – лужкови,
Які, щоб рейтинг свій піднять,
Ладні зірвать з усіх підкови.
Й вони далеко недурні,
Дурнями вбивці не бувають,
Вони підпалять і підуть,
А дурні – Крим хай розгрібають.
21.1.1997 р.

ЯКЩО СВЕРБЛЯТЬ РУКИ
Люди, люди! Всіх світів і націй
Вслухайтесь у пісню солов’їв,
І невже цей патріарх-чудесник
Вас своїм він співом перегрів?
І невже ми мало пережили
Горя, лиха і дитячих сліз,
І невже не боляче дивитись,
Як старий на милицях поліз?
Як горіли і міста, і села,
Як живих палили у вогні,
І невже із пам’яті людської
Можна оті вивітрити дні?
Люди, люди! Стійте, зупиніться!
Перестаньте гратися вогнем!
Бо ніде ніколи будь-які ракети
Вам не допоможуть, войовничий Сем.
А як руки в тебе засвербіли дуже,
То за слово, бовдуре, ти мене прости!
Так знайди такую ж ти бандитську пику,
І вже скільки хочеш в неї ти гати.
Бийте скільки влізе ви один одного,
І горіхів стільки в душу ту напхай,
Щоб із вас вже жодний,
як колись проснеться,